Антонін Має (; , Бактуш, Нью-Брансвік, Канада — , Монреаль, Квебек) — канадська акадійська письменниця — драматургиня, романістка та перекладачка. У творчості Має, авторки 17 п'єс і 20 романів, особливе місце займають події Великої депортації акадійців 1755 року та її наслідки для цієї етнічної групи. Лавреатка Премії генерал-губернатора (1972, за роман «Дон-Лось») та Гонкурівської премії (1979, за роман «Пелажі-Візок»), член Королівського товариства Канади та Таємної ради королеви для Канади, компаньйон ордена Канади та кавалер низки орденів Франції та канадських провінцій.

Біографія Народилася 1929 року в Бактуші (Нью-Брансвік). 1950 року здобула ступінь бакалавра мистецтв в Акадійському коледжі Нотр-Дам та ступінь магістра в Монктонському університеті (дипломна робота на тему «Жінка та дитина у творчості Габріель Руа»). 1958 року почала активно публікуватися: цього року вийшли її друга п'єса, «Пуар-Акр», і її перший роман «Пуант-о-Кок». Уже в перших творах Має активно використовувала діалект і культурні традиції акадійського народу, і вже ранні її твори вшановані літературними преміями (1958 рік — приз Фестивалю драми Домініону за «Пуар-Акр», 1960 рік — премія Ради Канади в галузі драми за твір «Дитячі ігри закінчилися», який вийшов під псевдонімом «Жан Гаврош»).

Продовжуючи академічну освіту в Університеті Лаваля, у 1963 і 1969 роках провадила дослідження у Франції, де працювала над дисертацією про Рабле. 1970 року захистила докторську дисертацію на тему «Рабле та народні традиції в Акадії», в якій каталогізувала понад 500 архаїчних фраз і фігур мовлення з французької мови XVI століття, що використовуються в акадійському діалекті французької й донині. З 1954 по 1975 рік викладала у вишах Монктона, Квебеку та Монреалю.

1971 року до Має прийшла національна та міжнародна літературна слава після виходу монодрами «Бруднуля» (). Драматичні монологи «Бруднулі», написані від імені літньої акадійської пралі, розкупили з моменту першої публікації в кількості 100 тисяч екземплярів. 1979 року літературний авторитет Має зміцнився з виданням роману «Пелажі-Візок» (), який розповідає про повернення акадійців на батьківщину після Великої депортації 1755 року. Цей твір закріпив за Має статус лідера акадійської літератури і приніс їй популярність у Франції, де продали мільйон копій роману. «Пелажі-Візок» відзначений Гонкурівською премією — Має стала першим лавреатом цієї французької премії з Північної Америки.

Загалом Має — авторка 17 п'єс і 20 романів. Крім «Бруднулі» та «Пелажі-Візки», серед них виділяються романи «Дон-Лось» (, Премія генерал-губернатора, 1972) та «Марія-Ажела» (, Франко-канадська премія, 1975). Тема Великої депортації акадійців і впливу цієї події на акадійське суспільство та культуру займає центральне місце її творчості. Крім того, вона виявила себе як дитячий письменник («Крістоф Картьє з Нуазетта на прізвисько Плюшевий ведмедик», 1981) і як перекладачка; серед перекладених нею французькою мовою творів — «Фантастікс» Тома Джонса та Гарві Шмідта, «Ширлі Валентайн» Віллі Расселла, «Річард III» і «Гамлет» Шекспіра, «Варфоломіївський ярмарок» Бена Джонсона, «Пігмаліон» Бернарда Шоу. У 1989—2001 роках обіймала посаду канцлера Монктонського університету, а 1999 року була ведучою VIII саміту Франкофонії, що проходив у Монктоні.

Померла 17 лютого 2025 року у 95 років у себе вдома в Монреалі.

Нагороди та звання За свою творчість та громадський внесок Антонін Має ушанована низкою державних нагород:

офіцер ордена Канади з 1976 року; компаньйон (найвищий ступінь ордена) з 1981 року; офіцер ордена Академічних пальм (Франція) з 1980 року; офіцер ордена Мистецтв та літератури (Франція) з 1985 року; офіцер Національного ордена Квебеку з 1990 року; офіцер ордена Почесного легіону з 2004 року, командор з 2021 року; медаль Золотого ювілею королеви Єлизавети II (2002); кавалер ордена Нью-Брансвіка з 2005 року; медаль Діамантового ювілею королеви Єлизавети II (2012); великий офіцер ордена «За заслуги» (Франція).

Серед інших нагород Має — премія Ради Канади (1960), Премія генерал-губернатора (1972), Франко-канадська премія (1975), Гонкурівська премія (1979), медаль Лорна Пірса від Королівського товариства Канади (1980), орден Плеяди від організації Франкофонія (1981) й орден Франкофонов Америки (1984). 1991 року включена до списків Академії великих монреальців, а 2016 року стала командором ордена Монреаля.

Має надано почесні наукові звання більш ніж 30 канадських та іноземних вишів. На її честь названо початкову школу в Ошаві (Онтаріо) і вулицю в монреальському районі Утремон, на якій вона проживала. Письменниця є членом Королівського товариства Канади та Таємної ради королеви для Канади. У рідному місті Має Бактуші створено тематичний парк «Земля Бруднулі» (), названий на честь героїні її п'єси.

Примітки

Посилання