Ме́діа в Украї́ніП. 30 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про медіа»: Медіа - засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, який періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою; (до 2023 – За́соби ма́сової інформа́ції, ЗМІ) — сукупність підприємств, організацій та платформ (телебачення, радіо, преса, онлайн-видання, стримінг, платформи спільного доступу до відео), що займаються збором, обробкою та поширенням масової інформації в Україні. Конституція України та Закон України «Про медіа» гарантують свободу слова та забороняють цензуру. Медіасистема України пройшла шлях від пострадянської моделі до сучасного європейського ринку, що регулюється нормами права Європейського Союзу, зокрема Директивою 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги.
Законодавча база
До 2023 року медіасфера України регулювалася низкою застарілих законів, ухвалених ще у 1990-х роках. Докорінна зміна відбулася 31 березня 2023 року із набуттям чинності Закону України «Про медіа». Цей закон об'єднав та замінив попередні акти (зокрема закони «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення») і запровадив єдині європейські правила для всіх суб'єктів у сфері медіа, включаючи онлайн-видання та платформи спільного доступу. Основними нормативно-правовими актами у сфері є:
Конституція України Закон України «Про медіа» (2022) Закон України «Про інформацію» (нова редакція 2011) Закон України «Про доступ до публічної інформації» (2011) Закон України «Про суспільні медіа України» (2014)
Регуляторні органи
Єдиним незалежним регуляторним органом у сфері медіа є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Згідно з новим законодавством, її повноваження розширено: вона здійснює нагляд не лише за телерадіомовниками, а й за друкованими, онлайн-медіа та провайдерами аудіовізуальних сервісів. Національна рада видає ліцензії, веде Реєстр суб'єктів у сфері медіа та застосовує санкції (від приписів до штрафів і скасування реєстрації) у разі порушення законодавства. Члени Нацради призначаються на паритетних засадах Президентом України та Верховною Радою України.
Формальним власником Суспільної телерадіокомпанії «Українська телерадіокомпанія» є Державний комітет України з питань телебачення і радіомовлення. У 2018 році цей орган головним чином відповідав за праватизацію державної друкованої преси, заборону іноземних книжок, які поширюють мову ворожнечі, виправдовують російську агресію тощо. Державний комітет зазначено в Конституції, тому він все ще існує. Омбудсман України є органом, відповідальним за захист свободи інформації та захист персональних даних. Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики покладено на законодавчу діяльність.
Крім того, Закон «Про медіа» містить суворі заборони (значні та грубі порушення) на поширення пропаганди російського тоталітарного режиму, виправдання збройної агресії РФ проти України, розпалювання ненависті та трансляцію програм за участю осіб, що створюють загрозу національній безпеці.
Квоти Законодавство України суворо захищає національний інформаційний простір та державну мову. Із 1 січня 2024 року мовні квоти для телебачення та радіо було посилено: загальнонаціональні та регіональні медіа зобов'язані транслювати не менше 90% контенту українською мовою, а місцеві — не менше 80%. Новинні медіа на ТБ мають виходити українською мовою.
Навесні 2026 року набув чинності фінальний етап перехідних положень Закону України «Про медіа», який розширив і посилив мовні вимоги, зокрема для цифрових платформ та провайдерів:
Провайдери аудіовізуальних сервісів: у кожному пакеті телеканалів (ліцензованих чи зареєстрованих в Україні) не менше 60 % каналів повинні вести мовлення українською мовою. Ця квота підвищувалася поступово (від 30 % у 2024 році). Ретрансляція каналів із країн ЄС не звільняє провайдерів від дотримання цієї пропорції. Онлайн-сервіси (відео на замовлення): каталоги стримінгових платформ та онлайн-кінотеатрів мають містити щонайменше 25 % контенту українською мовою. Якщо фільм чи програма має кілька звукових доріжок, система зобов'язана автоматично вмикати українську аудіодоріжку за замовчуванням. Мова телевізійних програм: використання недержавної мови в українському ефірі обмежено — допускаються лише короткі репліки чи фрази, які сумарно не перевищують 10 % від загальної тривалості програми. Усі інші іншомовні виступи, коментарі чи інтерв'ю підлягають обов'язковому дублюванню або перекладу українською мовою.
Мас-медіа Київ домінує в медіа-індустрії, там здебільшого розташовані телебачення та радіо, хоча Львів також є значним національним медіа-центром. Більшість українських мас-медіа мають приватних власників. Органи місцевого самоврядування також володіють місцевими теле- та радіостанціями. До 2014 року держава контролювала телеканал (Перший національний) і радіостанцію (Національна радіокомпанія України), маючи лише незначні частки ринку. У 2020 році BBC висловила думку, що «фінансування суспільної мережі „UA:Перший“ мізерне, а рейтинги низькі».Станом на кінець 2014 року в Україні було 1563 ліцензії на мовлення, з яких 1229 мали приватні станції, 298 — комунальні та 36 — державні мовники.
В Україні багато мас-медіа фінансуються заможними інвесторами та відображають політичні та економічні інтереси своїх власників. Зменшення доходів від реклами зробило мас-медіа ще більш залежними від підтримки політизованих власників, що перешкоджає їхній редакційній незалежності. Платний контент, замаскований під новини (відомий як jeansa, українською: джинса, латинізовано: dzhynsa), залишається широко поширеним в українських мас-медіа, що послаблює довіру до них та журналістів, особливо під час виборчих кампаній.
Згідно з опитуванням Центру Разумкова у квітні 2014 року, українським мас-медіа довіряють 61,5 % респондентів (західним — 40,4 %, російським — 12,7 %). Власність мас-медіа залишається непрозорою, незважаючи на законопроект від лютого 2014 року, який вимагає повного розкриття структури власності.
Inter Media Group пов'язують із газовим трейдером Дмитром Фірташем і пов'язаним із Януковичем політиком Сергієм Льовочкіним. StarLightMedia, пов'язана з мільярдером Віктором Пінчуком, включає 6 телевізійних станцій і кілька інших медіа та рекламних компаній. «1+1 Media Group» належить Ігорю Коломойському, який у березні 2014 року був призначений губернатором Дніпропетровської області. Повідомляється, що «Медіа Група Україна» контролюється Рінатом Ахметовим, найбагатшою людиною України. Телеканал «5 канал» залишається у власності екс-президента України Петра Порошенка, незважаючи на критику щодо конфлікту інтересів. Група УМХ колись контролювалася Сергієм Курченком.
Друковані медіа Ринок друкованих медіа в Україні поступово скорочується через відтік аудиторії в інтернет та економічні труднощі, загострені війною. Після завершення процесу роздержавлення (реформування державної та комунальної преси), який тривав з 2016 по 2018 роки, держава та органи місцевого самоврядування вийшли зі складу засновників друкованих видань. Більшість українських газет і журналів сьогодні є приватними.
Радіомовлення Перша офіційна радіопередача відбулася в Києві 1 лютого 1939 року. Українці слухають радіопрограми, такі як Радіо Україна чи Радіо Свобода, переважно комерційні, в середньому трохи більше двох з половиною годин на день.
Більшість українських радіостанцій є частиною більших медіахолдингів. У кожному великому місті є кілька конкуруючих великих станцій. До основних належать:
Шансон, Шарманка, Бізнес Радіо, Континент, DJ FM, що належать Бізнес Радіо Груп Наше Радіо, NRJ, що належить Communicorp Group Русское радио, KISS FM, HitFM, РОКС, що входять до медіахолдингу Тавр Медіа РетроFM, Авторадіо, ЄвропаПлюс, Алла, які належать Українському Медіа Холдингу
Більшість радіостанцій мають загальний профіль і транслюють переважно музику та розваги зі слабким вмістом новин, оскільки вони покладаються на доходи від реклами для існування. Era FM — єдина розмовна радіостанція, що веде мовлення (станом на 2010 рік).
Подскати У 2020-х роках класичне радіомовлення стикається із серйозною конкуренцією з боку цифрових аудіоформатів. Хоча рівень довіри до традиційного радіо зберігається на рівні 13–30 % (залежно від регіону), дедалі більшої популярності в Україні набувають подкасти. За даними досліджень 2025 року, аудіоподкасти на різних цифрових платформах регулярно слухають майже 29 % українців, що свідчить про зміщення фокусу слухачів на контент «за запитом».
Телевізійне мовлення Телебачення в Україні було запроваджено в 1951 році у складі Держкомтелерадіо СРСР і залишається улюбленим медіа українців. Головні телеканали є частиною великих фінансових холдингів. Редакційна політика суворо дотримується економічних і фінансових інтересів власників.
В Україні є понад 10 основних телеканалів із фрагментацією, яка зберігає плюралізм медіа, хоча канали є упередженими в різних напрямках і напрямках. Глядачі обирають улюблений напрямок або переглядають кілька каналів. Найпопулярнішими телеканалами в Україні є комерційні 1+1, Інтер, StarLightMedia Group, яка управляє шістьма телеканалами, такими як СТБ, ICTV, Новий канал. 5 канал, який контролює президент України Петро Порошенко.
Національна суспільна телерадіокомпанія України (НСТУ) управляє UA:Перший UA:Крим (Крим), UA:Культура, UA:Українське радіо (Українське радіо) та 27 регіональних каналів. Колишній харківський журналіст Зураб Аласанія, один із засновників Громадського, у квітні 2017 року був обраний головою правління НСТУ.
Hromadske.TV — інтернет-телебачення в Україні, яке почало працювати 22 листопада 2013 року як альтернатива політично контрольованим комерційним медіа. Він набув популярності під час протестів Євромайдану.
Громадське радіо — інтернет-ефірна некомерційна радіостанція, яка працює з 2001 по 2005 рік та з 2013 року. Співпрацює з суспільним радіо UA:Українське радіо та має власний блок мовлення на 1-му каналі Українського радіо.
У серпні 2014 року Медіа Група 1+1 запустила англомовний канал Ukraine Today. У 2016 році Ukraine Today було закрито.
У грудні 2014 року єдиного в Україні оператора цифрового ефірного телебачення «Зеонбуд» було оголошено монополістом. Наприкінці 2010 року йому непрозоро було надано ексклюзивну 10-річну ліцензію. Таким чином, він є об'єктом посиленого державного нагляду.
Протягом 2020-х років телебачення поступово втратило статус безальтернативного лідера серед медіа, поступившись цифровим платформам. За даними національних досліджень медіаспоживання 2025 року, смартфон остаточно витіснив телевізор як «головний екран» для українців, а лінійне телебачення дедалі частіше використовується як фонове медіа. Водночас близько 41 % аудиторії продовжують споживати телевізійний контент за допомогою технологій Smart TV.
Після структурних змін на ринку, зумовлених повномасштабною війною та закриттям низки інформаційних каналів, лідерство в телеперегляді утримують канали загального та розважального спрямування. За підсумками 2025 року найпопулярнішими українськими телеканалами є мовники групи Starlight Media (зокрема «СТБ», «Новий канал» та «ICTV2»), а також канали «ТЕТ», «НТН», «2+2» та «1+1 Україна».
Кіно Україна вплинула на історію кінематографа. Українські режисери Олександр Довженко, якого часто називають одним із найважливіших ранніх радянських кінематографістів, а також піонер радянської теорії монтажу, Кіностудія імені Довженка, та Сергій Параджанов, вірменський кінорежисер і художник, який зробив значний внесок в українське, вірменське та грузинське кіно. Він винайшов власний кінематографічний стиль, українське поетичне кіно, яке зовсім не відповідало керівним засадам соціалістичного реалізму.