Артем Олекса́ндрович Ануфрієв (нар. 4 жовтня 1992) та Никита Ва́хтангович Литкін (24 березня 1993 — 30 листопада 2021) — російські серійні вбивці, відомі також як «академівські маніяки» та «іркутські молоточники». У період з листопада 2010 року до квітня 2011 року вчинили 15 нападів в Іркутському Академмістечку, у тому числі 6 вбивств.

Затримати «молоточників» вдалося 5 квітня 2011 року, їм було пред'явлено звинувачення у скоєнні вбивств, пограбуванні, нарузі над тілами померлих та організації екстремістської спільноти. Судове слідство у справі тривало з серпня 2012 року до лютого 2013 року. 2 квітня 2013 року Іркутський обласний суд засудив Ануфрієва до довічного позбавлення волі, Литкіна — до 24 років позбавлення волі. 3 жовтня 2013 року Верховний Суд РФ затвердив довічний вирок Ануфрієву, а Литкіну скоротив термін ув'язнення до 20 років.

У 2016 році вже в місцях позбавлення волі Литкін здійснив ще один напад — на ув'язненого, а 30 листопада 2021 року покінчив там життя самогубством.

Біографія

Артем Ануфрієв Артем Ануфрієв народився 4 жовтня 1992 року в Іркутську. Ріс без батька. Знайомі Ануфрієвих на суді описували Артема в дитинстві лише у позитивних тонах. Тим не менш, дитинство Артема було дуже складним у психологічному плані. На виховання підлітка величезний вплив мала його мати — Ніна Іванівна Ануфрієва, яка працювала бухгалтером у страховій компанії. За словами попереднього директора школи № 19, в якій навчався Ануфрієв, вона вчила сина ненавидіти людей. Коли Артему ставили погані оцінки у щоденник, його мати одразу писала заяву, в якій дорікала вчителів у психологічному тиску на сина, а якщо позначки виставлялися лише в журнал, то писала скаргу на приховування інформації. Зрештою, коли Артем навчався у 9-му класі, керівництво школи змушене було шукати нового вчителя з фізики, тому що попередня вчителька відмовилася займатися з класом, де навчався Ануфрієв.

Тим часом Ануфрієв добре навчався — йому давалися література та англійська мова, він брав участь у багатьох заходах та шкільних олімпіадах, 5 років відвідував музичну школу за класом гітари та контрабасу, а також співав та грав у місцевій музичній групі, яка розпалася після того, як її організатор виїхав з Іркутська Однак з першого класу Ануфрієв був ізгоєм серед інших учнів, і тільки ближче до випускного класу, коли його однокласники подорослішали і стали дружнішими, Артемові вдалося зняти це клеймо; одночасно, будучи вже в 10-му класі, він втратив успішність і закінчив школу з трійковим атестатом. У випускному класі незадовго до закінчення однокласники зняли прощальний аматорський фільм, де був епізод, де учні по черзі розповідали про те, що таке, на їхню думку, щастя. Ануфрієв був єдиним, хто заявив, що не знає, що це. Він сказав: «Якщо чесно, я не знаю, що таке щастя. Але дуже хотілося б швидше дізнатися, що це » . Після школи Артем вступив до ІДМУ і одночасно пішов працювати підсобним робітником у художній музей.

На суді мати Артема розповіла, що одного разу він зазнав побиття з боку групи вірмен, кримінальну справу було заведено, «але в результаті нікого не покарали». Родині Ануфрієвих було перераховано грошову суму у розмірі 50 тисяч рублів як компенсацію за моральну шкоду, але, за словами його матері, Артем після цього випадку став дуже неврівноваженим. За деякими даними, Ануфрієв сам спровокував конфлікт, образивши вірменську сім'ю в соцмережі, після чого її представники викликали його на «розбірки», а кримінальну справу було припинено за примиренням сторін .

Ніна Ануфрієва висловлювалася проти дружби свого сина з Никитою Литкіним і вважала, що їх спілкування потрібно заборонити, тому що, на її думку, Никита міг погано впливати на Артема .

Никита Литкін Никита Литкин народився 24 березня 1993 . Його прадід і прабабуся були гідробудівниками і брали участь у будівництві Угличської та Іркутської гідроелектростанцій, мати Марина працювала продавцем у взуттєвому магазині, про батька відомо лише, що він за національністю осетин. Як і Артем Ануфрієв, Никита ріс без батька - той пішов із сім'ї, коли він був зовсім маленьким. Незабаром після цього батько повернувся до сім'ї, проте його депресія, викликана смертю першої дружини та самогубством першого сина, не дозволила йому налагодити контакт із Никитою. Після цього батько ще кілька разів залишав сім'ю і повертався, але Никита від цього все більше в ньому розчаровувався. Востаннє він бачився з батьком у 16 років, тоді їм просто не вдалося знайти спільних тем для розмови .

Зовні хлопчик поводився тихо і спокійно, але, за словами матері, ріс дуже замкнутим і некомунікабельним. Якщо до Литкиних приходили гості, то він вважав за краще не показуватися їм на очі і щоразу йшов до себе в кімнату. У дитинстві його часто ловили через те, що він розмальовував стіни в під'їзді їхнього будинку. У початковій школі Никита мав друга Артура Лисенка, який допоміг йому адаптуватися серед однолітків. «Він до нього як до речі ставився. <…> Никита не вмів відмовляти, не вмів говорити „ні“. Він не мав своєї думки. Я вчила його, що треба вміти сказати це "ні". І коли він навчився, то з Артуром вони розійшлися, не стали більше дружити», - розповідала згодом мати Никити . До п'ятого класу Никита добре навчався, мав зразкову поведінку, часто брав участь у творчих конкурсах та отримував похвальні грамоти, його захопленням були комп'ютерні ігри. У 2004 році на п'ятому році навчання Литкін за результатами тестування був зарахований до математичного класу, хоча до математичних наук не тяжів; у новий колектив Никита влитися не зміг.

З Артемом Ануфрієвим, який навчався на рік старше, Литкін познайомився на дні народження Лисенка. До того моменту Никита перебував у стані глибокої депресивної пригніченості, і лише Ануфрієву він наважився довірити всі свої проблеми, тому що у відповідь отримав з його боку підтримку. На думку матері Литкина, оскільки інші хлопці недолюблювали Артема, Никита поступово почав втрачати попередніх друзів — недоброзичливе ставлення до Ануфрієва стало поширюватися і на нього, проте сам підліток не переживав через це, вважаючи взаємини з попередніми друзями «дитячою несправжньою дружбою». Тим часом, Артур Лисенко на суді заявив, що Литкін втратив друзів внаслідок якоїсь швидкої метаморфози, яка виявилася в тому, що одного разу Литкін перестав, приходячи до школи, вітатися з кимось, а потім взагалі замкнувся в собі. На думку Лисенка, це було викликано тим, що Литкін дуже заздрив однокласникам із найбагатших сімей. Нелюдимість підлітка призвела до того, що однокласники почали задирати його; Лисенко на суді висловився, що конфліктів не було б, якби Литкин навчився б давати відсіч, але він натомість на всі шпильки відповідав «здохни».

Разом з Артемом Никита організував музичну групу, де складав музику. Спочатку гурт називався «Злі Гноми» і виконував музику в стилі панк. Незабаром Литкіним і Ануфрієвим була створена група під назвою «Розчленована Пугачова», яка виконувала музику в стилі нойз, нойзкор і грайндкор . У текстах обох груп були лише згадки про насильство та нецензурна лексика. Гурт «Розчленована Пугачова» записав низку альбомів та сплітів, а також низку відеокліпів, які згодом Литкін викладав в інтернет. Щоправда, про його захоплення, крім родичів, здогадувалися деякі його знайомі, оскільки сам він у суспільстві не виявляв жодних ознак агресії та садизму. За словами Ануфрієва, Никита часто не міг за себе постояти. На момент вбивств Ануфрієв був єдиним другом Литкіна, причому Литкін був до нього дуже прив'язаний . У свою чергу, для Ануфрієва Литкін також був на той момент єдиним другом .

У восьмому класі Никита почав прогулювати школу і, на відміну від Артема, відучився лише дев'ять класів, а потім двічі вступав у коледжі — спочатку до енергетичного, потім, у 2010 році — до будівельного. У першому випадку його відрахували за неуспішність, після того, як він не зумів здати першу сесію, у другому у Никити назрів конфлікт з одногрупниками, коли його почали ображати, і один із одногрупників почав заступатися за нього, але натомість вимагав гроші і викрадав речі з дому Никити. Мати Никити написала на нього заяву до міліції, але потім забрала її. Незабаром після цього Никита перестав ходити на заняття .

У дитинстві Никита з матір'ю упродовж двох років відвідував церкву; обидва вони хрестилися, проте з часом Марина все більше приділяла увагу роботі, і до церкви вони ходили все рідше. Потім Никита сам почав відкидати релігію. Якийсь час він займався музикою, малюванням і кікбоксингом, але поступово все це закинув і почав присвячувати весь вільний час регулярному відвідуванню соціальних мереж . З дитинства в нього спостерігалося відставання у психічному розвитку. Психологи радили Марині давати йому якомога більше свободи і не обмежувати його особистий простір, проте з віком стан психіки Никити погіршувався, і за кілька років до вбивств він почав соромитися матері, намагався, щоб їх ніколи не бачили разом.

Злочини

Передумови та мотиви Ануфрієв був якийсь час учасником руху НС-скинхедів (зокрема він брав участь і в «Російському Марші» в Іркутську в 2010 році), і в певних колах у нього було прізвисько «Фацик-нацик», але у виступах не брав участі і особливо. Литкін, на пропозицію Ануфрієва, також спілкувався з нацистами, але його не прийняли через його «ганьбливе» по батькові «Вахтангович» . Після арешту Артем говорив, що саме спілкування з неонацистами призвело до того, що він став чинити вбивства, хоча в їхньому суспільстві вони з Микитою надовго не затрималися, вважаючи їхню ідеологію надто пасивною і м'якою . Тодішній негласний лідер іркутських скінхедів на прізвисько «Бумер», з яким Ануфрієв у 2009 спілкувався кілька місяців, на суді сказав, що Артем скінхедом не був таким, тому що його погляди розходилися з їхньою ідеологією. За словами Бумера, Ануфрієв міг напасти тільки на тих, хто не міг дати відсіч.

Слідчий з особливо важливих справ регіонального управління Слідчого комітету Російської Федерації капітан юстиції Євген Карчевський, який проводив допит обох злочинців, у період слідства розповів, що все скочування життя Ануфрієва і Литкіна по похилій, починаючи зі вступу в угруповання скінхедів і закінчуючи вбивствами, мало мету привернути до себе увагу . Своєрідну роль також зіграло і те, що, коли вони перебували в неонацистській організації «Біла Сила», один з її членів, якийсь Максим на прізвисько «Фрідріх Обершульц» з Залізногірська, порадив їм прочитати книгу, назва якої в перекладі на російську мову звучить як «Народжені ненавидіти». Пара зацікавилася цією літературою, тому що виявила, що описаний там психологічний стан людини дуже схожий на їхню власну, і вони вирішили, що вони зможуть вирішити свої життєві проблеми так, як описано в книзі. Це зародило у них мізантропію. Тим часом доцент кафедри сучасної вітчизняної історії Іркутського держуніверситету Олександр Костров на суді сказав, що дії «молоточників» чітко вписуються в мізантропію .