Біла ворона  — творче об'єднання альтернативного нонконформістського мистецтва, яке утворилося в Києві наприкінці 1980-х-початку 1990-х років як яскравий самобутній прояв Нової української хвилі, в бурхливу добу політичних, економічних, соціальних і естетичних змін. Об'єднання, як і художня група-засновниця «39.2°», декларувало «екстремізм думок і почуттів», захоплювалось авангардними пошуками нових шляхів у мистецтві, протиставляючи їх ідеологічним завданням соцреалізму.Олена Голуб . «Біла ворона»: перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х // «Образотворче мистецтво», № 2, 2018, ст.18-21. Об'єднання не мало постійного приміщення та зафіксованих правил і кількості учасників, підтримувалось завдяки дружнім стосункам однодумців, у номадичному стані постійних змін навколо ідеї оновлення. Нині роботи окремих художників «Білої ворони» знаходяться в Національному художньому музеї України, Києво-Печерському заповіднику, Національному музеї «Київська картинна галерея», Національному музеї Тараса Шевченка, Музеї шістдесятництва, Одеському художньому музеї та ін., а також в галереях та приватних колекціях країн: Україна, Австрія, Бельгія, Великобританія, Канада, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Південна Корея, Польща, США, Туреччина, Угорщина, Франція, Швейцарія, Японія та ін.

Історія

Назва «Біла ворона» з’явилась у великого гурту митців як вияв тогочасної позиції щодо необхідності відокремитись від застарілих мистецьких форм. Біла ворона - метафора, що вживається в українській мові як ідіома для позначення особи з незвичною поведінкою, відмінною від інших осіб своєї спільності, як «чорна вівця» в багатьох європейських мовах, або в латинській - Rara Avis (рідкісний птах). Символізує інакшість, пов’язану з нерозумінням з боку оточуючих, і, водночас, обраність.

Наприкінці ХХ сторіччя у мистецтві України виявилась дихотомія між офіційно визнаним мистецтвом, яке підтримувало радянську ідеологію та мистецтвом опозиційним до нього. З кінця 1950-х до 1980-х чимало митців, які не поділяли панівну установку, перебували в андеграунді. Їх творчі експерименти залишалися у майстернях маловідомим, як от абстрактне мистецтво «київських анахоретів», вперше висвітлене Б.Лобановським, а також великих самоуків В. Баклицького, М. Трегуба та інших. Цей досвід був важливим для наступної покоління митців, яке почало більш активно демонструвати індивіуальні, постмодерністичні практики. «Рік народження представників «Нової хвилі» найчастіше припадав на 1953–1965 роки, тобто мова про ґенерацію, яка встигла переконатися на власному досвіді в існуванні «зворотного боку» радянської влади…», - зазначив дослідник Г.Вишеславський Г. Вишеславський. Contemporary art України — від андеграунду до мейнстріму.К.: ІПСМ НАМ України, 2020. С.11. Ініціаторами створення об'єднання «Біла ворона» виступили митці, які утворили до того невелику арт-групу «39.2°» До її складу входили Ю. Вакуленко, В. Архипов, К. Самойленко, О. Кузнецов, Р. Левчин. Дивну назву запропонував художник Ю.Вакуленко: «Мій знайомий дитячий лікар якось сказав, що найоптимальніша температура, за якої організм людини бореться з хворобою, становить якраз 39,2…».Юрій Вакуленко. Альбом-резоне творів з 1973 по 1999. Том 1,С.41.К.:Фенікс-Art time. 2013. ISBN 988-966-136-024-1. Водночас позначка символізувала підвищену температуру творчого горіння, необхідного для зцілення суспільства та мистецтва. Скульптор В. Архипов написав маніфест, де занотував, що митці згуртуватись 5 грудня 1988 року під час «виставки Товариства Неформальних Художників «Біла ворона» для подальшого «створення спільних виставок, де експозиція є загальним твором,.. де стикаються контрастність і різножанровість». Запропонував кредо, сутність якого підхоплювала більшість: «За - екстремізм думок і почуттів!»Олена Голуб . «Біла ворона»: перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х // «Образотворче мистецтво», № 2, 2018. С.19. Рівноправність стосунків в об’єднанні не передбачала обирання лідера, тож кожний митець грав важливу роль у створенні єдиного глобального творіння – відбитка часу.

Митці домовилися з Обкомом комсомолу про надання приміщення для виставки у кінотеатрі «Зоряний» (понад 4 тисячі квадратних метрів). До дня відкриття художник Василь Гайчук створив і відніс до друкарні афішу, де намалював ворону білим контуром на «Чорному квадраті». Таким чином, назва було подана малюнком, а не словами. Вперше схвальні слова про об’єднання написав його натхненник, мистецтвознавець Олександр Євтушенко у публікації, яка описувала неординарну подію: «Чорний квадрат Малевича. Квінтесенція авангардного мистецтва як такого. … Однак, признаюсь, ніколи не замислювався, як же виглядатиме на тлі того чорного квадрата… біла ворона. Коли я споглядав того кумедного птаха і відчув іронію автора модернізованого шедевру, мені спало на думку, що цей символ біля входу на виставку художників-неформалів говорить сам за себе…Прем’єра відбулась і триває. Приємно було усвідомити, що ота біла ворона не виявилася (слава богу!) сірою»Олександр Євтушенко. «У вас 39,2? Нормально!»// Молода гвардія.1989, 4 січня. Маючі фахові знання випускника КДХІ, Олександр підтримував тяжіння митців до мультимедійності, тобто синтезу живопису, скульптури, перформансу, інсталяцій, графіки, поезії й музики. Він також був музичним критиком, сприяв становленню джаз-рок гуртів «Перон», «Er. J. Orchestra» і Табула Раса. Запросив їх на арт-форум у кінотеатр «Зоряний», де відомі згодом групи дебютували, виступаючи перед численною аудиторією поціновувачів мистецтва. Безперервне багатогранне дійство, де точилися дискусії, виступи поетів і музикантів посеред арт-об’єктів та візуальних творів викликало підозру у партійних діячів щодо підриву основ. Партійні діячі декілька разів закривали виставку, вказуючи на зображення оголених тіл та незрозумілість абстракцій. За клопотаннями молоді, її відкривали знову, що повторювалось і тривало мало не півроку, замість одного запланованого місяця (з грудня 1988 до середини 1989 року).

Учасники та спрямування

Учасників знаменної виставки поєднувало, окрім прагнення оновлення мистецтва, чимало спільних рис. Молоді митці відстоювали власне бачення й міркування, опановували нові матеріали й засоби, не зупинялись у навчанні. Вчителів обирали на свій розсуд, виказуючи стійку недовіру до канонів радянської освіти, цінували не диплом, а креативність, підтримували талановитих самоуків, які найчастіше мали виставки просто неба, на Андріївськиому узвозі. Поважали вітчизняних авангардистів минулого та митців андеграунду, відстоювали українську національну ідею, водночас захоплювались західними художниками, вдаючись до візуальних діалогів із сюрреалістами та абстракціоністами, своєрідно змішуючи стилі. Полюбляли дотепні жарти й розіграші, водночас у своїх творах ставили серйозні запитання щодо вад соціуму, екології, етики тощо. Чимало з художників, відчуваючи невизнаність та конфронтацію з суспільством, поїхали в інші краї в пошуках кращої долі. Хтось прожив коротке життя, не дочекавшись лаврів, інші досягли успіхів і визнання, в Україні та за кордоном. Потужний імпульс на початку Нової хвилі та своєрідність обраного стилю, митці розвинули у своїй подальшій творчості.

Юрій Вакуленко (1957, м. Нижній Тагіл) — український живописець, графік. Навчався в художньому училищі в Баку, закінчив НАОМА в Києві, працював реставратором вищої категорії. Із заснованою у 1988 році авангардною групою «39.2°» експонував картини у Польщі (1990, «Mandala», Краків), Італії. Мав чимало персональних виставок в України та за кордоном, як от у Великобританії (2011, дім Christie’s). Тривалий час був директором Київської національної картинної галереї, сприяючі її процвітанню. член-кореспондент НАМ України з 2021). Має державні нагороди за внесок у розвиток національної культури і мистецтва. У своїй творчості виявляє чутливість до подій сучасності, підкреслюючи актуальні сенси, балансує між фігуративними та нефігуративними образами. Роботи: «Без надії сподіваюсь», «Постіндустріальна ідилія», «Паркан, що охороняється законом», «Заборонено» (1980-90-і), «Сходи до неба», «Картина світу. Вільний погляд», «Арлекін», «Баланс рівноваги» (2021)

Володимир Архипов (1957, м. Старий Крим) —український скульптор, перформер, мислитель. Самоук, захоплювався вивченням сучасного мистецтва, попартом, творами Раушенберга і Юккерта. В експозиції «Зоряного» 1988- 89 створив своєрдний простір, насичений інсталяціями: «Його твори виникають суто на домашньому матеріалі… Архипов може взяти два-три “предмети”, поєднати на свій смак і дати назву. Так з нержавіючих кухонних мийок він створив могутні торси, а з дротів — бика», писав О.ЄвтушенкоОлександр Євтушенко. «39,2»: авангардна з перцем»// Молода гвардія.1990, 7 січня. Мистецтвознавиця М. Протас відмічала: «Володимир Архипов поряд із жартівливими композиціями, де волейбольний м’яч перетворюється в екзотичний плід фейхоа, створював об’єкти майже трагедійного змісту або елегійного. Екологічна катастрофа, забрудненість природи, зокрема узбережжя Чорного моря, символізували ідею об’єкту «Грим», де стілець ніби зникає під пеленою кинутих на пляжах незчисленною армією туристів, так званих «в’єтнамок», звичайного сміття цивілізації…»Марина Протас. Космічний динамізм мистецтва станкової скульптури. //Слово і час. 1994, №1, ст. 69. Автор арт-об’єктів, інсталяцій та асамбляжів з металу, дерева, вживаних речей, які він демонстрував у перформансах, нерідко наносив символічні малюнки, підкреслюючи концепцію роботи. Разом з Ю.Вакуленком і А. Степаненком експонував роботи у Польщі (1990, «Mandala», Краків), в Італії та інших країнах – з групою «39.2°». .

Костянтин Самойленко (1957, м. Київ) — 2012, м. Київ) - український художник-графік, емальєр, живописець. Через деякі вади зору не був прийнятий до художнього вишу, навчався в ізостудіях, брав уроки у авангардиста Вілена Барського. У 1988—2001 роках був членом кооперативу "Гончарі", що на Андріївському узвозі. Брав участь, разом з групою «39,2»: у виставках в Україні, Польщі, Італії та інших країнах. Майстер декоративних та змістовно складних композицій. Роботи: «Автопортрет з Леніним», «Читач», «Портрет сина Андрія», «Білий солдатик», «Темне дерево».

Олександр Кузнецов (1965, м. Київ) — український та американський художник-графік, живописець. Навчався в київській ізостудії Клубу трамвайників, самоук. Виставляв роботи на Андріївському узвозі, де його картину придбала американка, яка згодом запросила Олександра до США з персональною виставкою. Так з 1990 року він залишився в країні, де отримав роботу й визнання. Працював оформлювачем платівок відомих музичних гуртів Grateful Dead, The Three Degrees, Token Heads, співробітником Playboy, у реставраційних майстернях Метрополітен-музею та Гарварда. З 1991 року мешкає у Ньюпорті, картини зазвичай не підписує, влаштовує виставки в орендованих будинках, де зустрічається й розмовляє з глядачами. Підтримує співвітчизників, особливо під час війниGrace Trofa. Ukranian Artist Speaks of His Countrymen.By Newport This Week Staff on March 03,2022. На 60-річний ювілей друзі влаштували в Києві виставку його найкращих картин (якісно надрукованих на полотні цифрових копій)Марія Катаєва.У Київській малій опері відкриють виставку творів Саші Кузнєцова.Вечірній Київ.14 березня 2025. Графічною вишуканістю ліній передає жіночі образи та розмаїття тваринного світу, чимало робіт сюрреалістичні й іронічні, сатирично спрямовані, особливо проти вад радянського режиму, таких як автократія та бюрократія. Роботи: «Червоний рояль», «Вихід з чорного квадрату», «Годуюча матір наша» (1990-і), ілюстрації до книги «Gasfather, или сон капитана Шиткина» (2024).