Монік Лерак (, при народженні Трамблі, ; , Монреаль, Канада — , , Квебек, Канада) — франко-канадська акторка, співачка, драматургиня і театральна постановниця. Знана як інтерпретаторка французьких і франко-канадських пісень. Двічі визнавалася співачкою року та жінкою року в опитуваннях жінок-редакторок канадських ЗМІ, лауреатка Призу Калікса Лавалле (1979), Премії генерал-губернатора (1997) та Призу Деніз Пельтьє (2013), офіцер ордену Канади (1967) та лицар Національного ордену Квебека.
Біографія Народилася 1928 року в небагатій родині в МонреаліAlexis Luko, Rachelle Taylor and Hélène Plouffe, «Monique Leyrac». The Canadian Encyclopedia, 12 March 2007.. Мати працювала модисткою і Монік допомагала з вихованням братів та сестер. У 13 років покинула школу і до 15 років працювала на фабриці, займаючись самоосвітою. Прочитавши біографію Сари Бернар, почала мріяти про акторську кар'єру. Брала уроки сценічного мистецтва у , пізніше почала також займатися співом. 1943 року дебютувала на монреальському радіо CKAC у постановці п'єси Франца Верфеля «Пісня Бернадетт», озвучивши головну роль. За порадою наставниці взяла сценічний псевдонім, вибравши для цієї мети прізвище Лерак. Після кількох років на радіо 1948 року почала виступати в монреальському кабаре «У золотого фазана» разом з Шарлем Азнавуром, П'єром Рошем і Жаком Норманом. У цей час до репертуару молодої співачки входили латиноамериканські пісні, а також номери з репертуару Едіт Піаф. Випустила кілька грамплатівок із фірмою звукозапису RCA Victor.
1949 року дебютувала в кіно, знявшись разом з Полем Бервалем у фільмі «Вогні мого міста». У 1950—1951 роках здійснила концертне турне Францією, Бельгією, Швейцарією та Ліваном. Після повернення до Монреалю продовжила виступи у різних кабаре. 1952 року одружилася з французьким актором Жаном Дальменом. У цьому шлюбі, що тривав до 1977 року, народила дочку Софі (у шлюбі Жиронне).
У 1952—1958 роках виступала у різних театральних трупах у Парижі. Продовжила театральну кар'єру в Монреалі, зокрема, 1962 року виконала роль Поллі Пічем в «Тригрошовій опері». З 1962 по 1964 рік була однією з провідних ведучих радіопрограми «Plein de soleil» на радіо CBC. Одночасно виступала як співачка, поступово доповнюючи репертуар творами популярних квебецьких авторів. 1963 року випустила свою першу довгогральну платівку з піснями Жиля Віньйо та Клода Левельє. 1964 року була провідною та однією з головних виконавиць у телешоу «Pleins feux» (з фр. — «Прожектор») на CBC.
1965 році CBC відправило Лерак представляти Канаду на Міжнародному фестивалі пісні в Сопоті, де вона завоювала гран-прі з піснями «Mon Pays» (авторства Віньйо) і «La Petite Mélodie qui revient». Того ж року виборола також гран-прі на фестивалі пісні в Остенде (Бельгія). Після цього зробила турне СРСР, виступала у вар'єте в концертному залі «Олімпія» в Парижі, в Карнегі-холі, на Всесвітній виставці в Монреалі, а також перед принцесою Маргарет у Лондоні.
Після участі у постановці «Тригрошової опери» на Стратфордському фестивалі 1972 року знову вирушила до Франції, звідки повернулася через три роки. У 1980-ті роки сама складала та ставила п'єси, в яких грала та співала на сцені«Leyrac's one-woman performance managed only sporadic rapport». Winnipeg Free Press, Newspaper Archives. 27 November 1988 — Page 22. Серед них були «Божественна Сара» (1981, на основі біографії Сари Бернар) і «Штучний рай» (1982, за однойменною книгою Бодлера), а також «Spectacle 1900», в якому виконувались пісні Арістіда Брюана й Іветти Гільбер. Іншими помітними театральними роботами Лерак у цей час були моновистава «Нелліган», присвячена пам'яті квебецького поета Еміля Неллігана, і «Париж-Берлін» на тексти Бертольта Брехта та Жака Превера, де партнером Лерак був Поль Савуа.
За роль Белізи у постановці мольєрівських «Вчених жінок» Новою театральною трупою Монреаля (1990) вшанована призом театральних критиків за найкращу жіночу роль другого плану. 1995 року зіграла у світовій прем'єрі Мішеля Марка Бушара «Коронаційна подорож» (постановка театру «Новий світ»). Ця роль стала останньою в кар'єрі Лерак, яка, досягнувши 60-річного віку, вирішила залишити сцену. 2019 році вийшла друком біографія життя Лерак, написана Франсуа Домп'єромMario Girard, «Leyrac vue par Dompierre». La Presse, 8 April 2019.. Померла у лікарні міста Ковансвіля у грудні 2019 року у 91 рік.
Нагороди та звання
1965 — Гран-прі Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті 1965 — Гран-прі фестивалю пісні в Остенде (Бельгія) 1967 — офіцерка ордену Канади 1979 — Приз Калікса Лавалле 1990 — приз театральних критиків за найкращу жіночу роль другого плану (Беліза, «Вчені жінки», Нова театральна трупа) 1997 — Премія генерал-губернатора в галузі виконавських мистецтв 1998 — лицарка Національного ордену Квебеку 2006 — приз Квебекор (Приз Квебеку в галузі музики) 2013 — Двічі визнавалася співачкою року та жінкою року в опитуваннях редакторок канадських ЗМІ
Примітки
Посилання