Законом України № 4292-IX обмежено застосування негаторних позовів, а також повноваження держави та територіальних громад в спорах щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, внесено зміни до Цивільного кодексу України та інших актів:

визначено початок перебігу позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність (від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна); статтю 388 (Право власника на витребування майна від добросовісного набувача) Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, зокрема встановлено, що держава, територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років або з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років; запроваджено обов’язковий механізм компенсації вартості витребуваного майна добросовісному набувачеві у разі витребування у нього нерухомості на користь держави чи громади (Статтю 390 Цивільного кодексу України доповнено частиною п’ятою); назву статті 391 Цивільного кодексу України викладено вновій редакції "Захист права власності власника майна" та доповнено частиною другою такого змісту: "2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб’єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу"; встановлено зворотню дію в часі норм щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна; внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України щодо визначення порядку внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Передумови прийняття

Судова практика вирішення віндикаційних та негаторних позовів багато років була усталеною, прогнозованою та послідовною. Віндикаційний позов застосовується для витребування речі законним власником від її фактичного, але незаконного володільця, а негаторний – для усунення порушень права власності, які перешкоджають використанню майна її законним власником, але не позбавляють його володіння цим майном.

У 2018 році Велика Палата Верховного Суду зробила виняток з цього правила для земель водного фонду, вказавши, що зайняття таких земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим  володільцем) слід розглядати як не пов’язане із позбавленням власника його права володіння земельною ділянкою. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду викликав несприйняття в окремих суддів Верховного Суду, свідченням чого є окрема думка судді Касаційного цивільного суду Крата В.І. щодо постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 487/6893/15-ц (провадження № 61-14064св18) в якій Крат В. І. зазначив: "Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади...

В тому разі коли власник втрачає, як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, констатувати наявність в публічного власника (держави чи територіальної громади) володіння на земельною ділянкою водного фонду (за умови його відсутності), і повертати таку земельну ділянку за допомогою негаторного позову є недопустимим". Висновок Великої Палати Верховного Суду був повторений Великою Палатою (наприклад, пункти 80, 81, 90 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс18)) та розвинений касаційними судами у складі Верховного Суду: Касаційний господарський суд поширив запропонований Великою Палатою підхід щодо витребування земель водного фонду також і на землі лісового фонду (постанова Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17); Касаційний цивільний суд – і на інші землі (постанова від 23 грудня 2020 року у справі № 358/509/17 (провадження № 61-19357св19)).

Шляхом підміни віндикаційного позову негаторним було істотно полегшено можливість вилучення земельних ділянок в володільців та повернення у власність держави чи територіальних громад.

Суддя у відставці, колишній Голова Верховного Суду України, доктор юридичних наук Ярослав Романюк констатував: "Правду кажучи, при передачі земельних ділянок із власності держави чи територіальних громад до юридичних чи фізичних осіб справді мало місце чимало порушень, а то і відвертих зловживань. Але чи личить найвищому суду в системі судоустрою України наводити в цій царині лад шляхом відвертих маніпуляцій законом? Та і як це узгоджується з рекламним слоганом Верховного Суду, в основу якого поставлено людину, а не державу, а також принцип верховенства права: «Людина. Верховенство права. Гідність»? Питання, як кажуть, риторичні". Наукові дискусії продовжувались між суддями Верховного Суду, суддя Верховного Суду Костянтин Пільков в своїй статті зазначив:"Видається, що в умовах суперечливого законодавчого регулювання жодна з моделей, в тому числі модель захисту права власності у концепції «книжного володіння», а так само й обстоювана тут протилежна модель, яка виходить с розмежування володіння як факту та володіння як права, не позбавлені істотних недоліків. Водночас видається також, що пропонована модель, попри деякі доктринальні неузгодженості, все ж є менш суперечливою і дозволяє на практиці повнішою мірою врахувати законні інтереси, які підлягають захисту на засадах добросовісності"Костянтин Пільков, СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ТА ІНШЕ НЕРУХОМЕ МАЙНО: КРИТИКА «КНИЖНОГО ВОЛОДІННЯ»// ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО І ПРОЦЕС, 2021, №4 с. 47-57.Інна Спасибо-Фатєєва член робочої групи Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо опрацювання законопроектів, спрямованих на удосконалення механізму захисту права власності добросовісного набувача та член Науково-консультативної ради при Верховному Суді в телеграм-каналі ГО "Цивілістична платформа" оцінила передумови прийняття Закону України № 4292-IX наступним чином: "Президент підписав Закон 4292-IX про внесення змін до статей ЦК про захист права власності – 388, 390, 391, а також до ст. 261 ЦК. З приводу цього можу висловити декілька думок. 1. Головне – причина появи цього закону: всім стало очевидно, що ситуації, коли в добросовісних набувачів відбирають нерухомість, є кричуще неправильними і несправедливими. А те, що за допомогою негаторних позовів обходилася позовна давність всупереч ЦК, де абсолютно немає такої підстави і комусь спало на думку використати цей позов для безстрокового захисту права державної власності – це дійсно треш. І скільки разів ми закликали задуматися над помилковістю такого підходу! Реакції ніякої. Тому те, що законодавець втрутився в цей процес, який вже наробив стільки шкоди, це може розцінюватися як критична необхідність виправити у такий спосіб цю ситуацію. Якщо ж поглянути на все це узагальненим поглядом, то ми маємо таку картину: законодавча влада вплинула на захист прав добросовісних набувачів всупереч судовій владі, яка рухалася в зворотному напряму. Таке бувало й раніш, хоча й не часто. Прикладом є й вкрай заплутаний підхід, який генерував Верховний Суд щодо 6-місячного строку як звернення до суду з позовом до поручителя. Скільки було висловлено аргументів проти того, що це не так, але ВС наполягав на своєму, допоки законодавець не вніс зміни до ч. 4 ст. 559 ЦК, які допомогли вирішити це питання! Тож подібні ситуації демонструють, що коли судова влада поводиться так, що є гостра потреба виправити її позицію, це можливо лише за допомогою закону. Адже жодних аргументів з боку науковців не було почуто. Ми неодноразово звертали увагу на це в своїх постах і вебінарах. Я власне дуже шкодую з цього приводу, тому що багато часу і нервів покладено на те, щоб допомогти у вирішенні проблеми, а вона не тільки не вирішується, а й затягується. Бувало й таке, що майже всі цивілісти в НКР висловлювалися однозначно, а ВС нехтував їх порадами і йшов своїм шляхом. І лише справа часу у тому, щоб стало очевидним тупиковість цього шляху. Але за цим же стоять людські долі, майнові проблеми і не тільки – а імідж вищої судової влади! Тобто з прийняття Закону 4292-IX слідують два висновки: 1) одна гілка влади (законодавча) впливає на підходи іншої гілки влади (судової), оскільки інших шляхів виправлення явно помилкової позиції не вбачає;2) існують такі кричущі приклади невірних правових позицій ВС, на яких він наполягає, що виникають сумніви у тому, чи можна наразі покладатися на те, що українська вища судова влада здатна впоратися з вирішенням проблемних спорів. Якщо для європейських судів буває достатнім гасла про добросовісність, справедливість, мирне володіння майном, то у нас, як виявляється, потребується закон, який чітко визначить те, що не можна робити державній владі. Тож виходить, що попри посилання на ці принципові засади в судових рішеннях сутність цих рішень не свідчить про те, що суд саме цими засадами керується. Починаючи з 2018 року, практика Верховного Суду демонструє глибинні позитивні зміни в опрацюванні підходів до вирішення чимало яких проблем і в цілому всі вони позитивні, але на превеликий жаль є й такі, що заслуговують протилежної оцінки. І от один із прикладів – це те, що послугувало підставою прийняття Закону 4292-IX".

Робота над законопроектами У червні 2024 року створена робоча група Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо опрацювання законопроектів, спрямованих на удосконалення механізму захисту права власності добросовісного набувача, якій доручено опрацювати законопроекти про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо відповідальності за шкоду, завдану державі, Автономній Республіці Крим та територіальній громаді, та посилення захисту прав добросовісного набувача (реєстр. № 11134), про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо удосконалення механізму захисту права власності (реєстр. № 11185), про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності добросовісного набувача (реєстр. № 11233) та внести пропозиції профільному підкомітетуРішення про внесення змін до персонального складу робочих груп, утворених у Комітеті з питань правової політики (PDF). Комітет Верховної Ради України з питань правової політики. 04 липня 2024 року. та в липні 2024 року визначено її персональний склад.