Бу́чум (, варіант: бучін, ) та його різновиди ту́лнік () і три́мбіца (трембіца, ) — традиційні духові інструменти, поширені в румунських Карпатах. Бучум — натуральна дерев'яна труба довжиною до 3 метрів з циліндричним каналом, видовбаним способом повздовжнього розколу, відтворює натуральний звукоряд, заснований на обертонах — від 4-ї до 16-ї гармоніки.
Спочатку ці інструменти використовували пастухи для подачі сигналів, але згодом їх застосовували також у військових цілях, а в північних регіонах — у похоронних обрядах. Музика та сигнали, що виконуються на бучумі, належать до найдавнішого шару румунського фольклору — поряд із дойнами, похоронними обрядами та дитячим фольклором.
Існує п'ять різновидів бучума, що відрізняються за формою труби. Подібні інструменти зустрічаються у багатьох європейських народів — трембіта, альпійський горн, , , лур, — а також в інших регіонах світу.
Історія Слово «бучум» походить від — буцини, мідного духового інструмента давньоримської армії, Виконавець на бучумі називається бучума́ш ().. Назва «тримбіца» пов'язана зі староверхньонімецьким trumpa (ріг, труба). Існує припущення, що предком подібних інструментів міг бути етруський і римський літуус, хоча свідчення безперервного зв'язку між ними відсутні. Також висувалося припущення, що схожість у виготовленні та використанні довгих пастуших рогів, а також їхнє широке поширення може бути пов'язане з їхнім виникненням серед посткельтських народів епохи Великого переселення народів. Археологічні дані свідчать про присутність кельтських племен на території сучасної Румунії у IV—I століттях до н. е., а також про контакти між кельтами й даками. У цьому контексті деякі дослідники відзначають схожість так званого — військового штандарта й духового інструмента — з кельтським бойовим рогом карніксом.
Історичні джерела XV—XVII століть згадують бучумиВаріанти написання — . і тримбіци — імовірно, дерев'яні роги та металеві військові труби, які використовувалися на святах і для передавання військових сигналів. Господар Молдови Штефан Великий використав бучуми й тримбіци для внесення сум'яття в турецьке військо у Васлуйській битві 1475 року:«…Штефан-воєвода приставив небагато воїв край лугу над Бирладом, аби обманули [ворога] голосами бучумів й тримбіц, подаючи знак до війни. Тоді турецьке військо, почувши поклик бучумів, повернуло назад, — а тут їм завадою і вода, і луг, і мла, що застеляла очі; й почали вони пробиватись крізь луг, ломлячи стрій, аби дістатися до поклику бучумів. А з тилу Штефан-воєвода з приготованим військом їх ударив… де й місця не було, щоби лад навести чи стати до бою, — так що вони самі себе рубали й нищили……»
На зовнішній фресці церкви в монастирі Воронець (Буковина, 1550 рік) зображений ангел судного дня, що трубить у бучум.
У 1631 (або 1632) році Пауль Страсбург (1595—1654), посланник короля Швеції, на шляху до Константинополя був прийнятий у Валахії господарем Леоном Томшею. У своєму звіті королю Густаву Адольфу він зазначає, що обіду, даному на його честь, передували звуки рогів і труб ().
Сучасність Інструмент зберігся у пастухів у північній частині Мунтенії (регіони Пітешть, Плоєшть і гори Вранча), де він називається бучум або бучен (); в , Бистрицьких горах та горах Родна — бушін () або тримбіця; в горах і Марамуреша — тримдіта, тримбіта або тримгіта (); в горах Апусень — тулнік; у Західній Молдові та у Буковині — бучум і тримбіця.
Подібно до інших елементів румунського музичного фольклору, сфера традиційного використання бучумів поступово звужується, водночас розширюється їхнє сценічне застосування.
Уже за радянських часів удосконалений бучум входив до складу оркестрової групи Ансамблю пісні та танцю МРСР. У сучасній Республіці Молдова бучум і тримбіцу зараховують до культурного надбання країни.
Корпус мелодій для бучума опубліковано в монографії «Пастуший репертуар. Сигнали бучума. Музична типологія та корпус мелодій» 1987 року.
Конструкція та звук
Виготовлення бучумів Бучум виготовляється з поздовжньо розколотого стовбура ялини, клена, ясеня, липи або ліщини. Після ретельного висушування деревину розколюють навпіл, видовбують серцевину, а потім половинки склеюють, утворюючи трубу. Отриманий виріб по всій довжині обгортається молодою корою вишні, берези або липи та місцями зміцнюється дерев'яними, рідше — металевими кільцями. На півночі Молдови та півночі Трансильванії дерев'яні бучуми трапляються дедалі рідше, поступаючись місцем подібним інструментам, виготовленим із бляхи в міських майстернях.
Всі типи бучуму, за винятком тулніка, оснащуються дерев'яним мундштуком, що нагадує трубний. Тулнік завжди прямий і конічний, виготовляється з ялини, зміцнюється кільцями з верби та використовується без мундштука.
Довжина бучуму коливається від 1,3 до 3 метрів. За формою розрізняють п'ять основних типів інструмента:
Прямі:
Прямий циліндричний корпус, трохи розширений на кінці, виготовлений з дерева або жерсті (Північна Трансильванія, Буковина). Прямий конічний корпус, виготовлений з дощок ялини, скріплених дерев'яними кільцями (тулнік, гори Апусень). Вигнуті: Конічний корпус, що розширюється і вигинається донизу, нагадує курильну трубку. Виготовляється з дерева та жерсті (Північна Молдова). Короткий циліндричний корпус, нижня частина злегка вигнута та розширена. Виготовляється з дерева (Мунтенія та південь Молдови). Циліндричний корпус, двічі закручений спіраллю, на зразок військового горна. Виготовляється із жерсті (Буковина).
Звукові особливості Бучум належить до натуральних духових інструментівДуховий музичний інструмент без клапанів та ігрових отворів.. Він може видавати лише обертони основного тону.
Тулнік (гори Апусень) зазвичай використовує обертони 4—8. Бучуми Мунтенії та півдня Молдови (гори Вранча) — обертони 3—9. Тримбіці Оаша, Марамуреша, Буковини та північної Молдови — обертони 6—12 та 16.
Виконавці рідко використовують весь діапазон інструменту, обмежуючись лише тими тонами, які необхідні для традиційних сигналів у цій місцевості.
Гра на інструменті
Техніка виконання Перед тим як грати на дерев'яних бучумах, якщо вони не обгорнуті в кору, їх ретельно змочують водою, щоб дерево набухло, і ріг не мав небажаних щілин.
Інструмент тримають обома руками або встановлюють на опору. Бучум із північної Молдови, за формою схожий на курильну трубку, зазвичай встановлюється нижнім кінцем на землю — подібно до альпійського горна. Виконавець, стоячи, спрямовує потік повітря в мундштук при щільно стиснених губах. Під час гри бучум підіймають і опускають, рухають ним півколом справа наліво і навпаки. Звук добувається за допомогою зміни напруги губ — техніка подібна до гри на мисливському розі.
Для порівняння, опис техніки гри на альпійському горні: гра здійснюється шляхом правильного формування губного апарату (амбушура): губи стискаються і натягуються, а мундштук розміщується у визначеному положенні. Мова контролює швидкість повітряного потоку, звужуючи порожнину рота для збільшення швидкості повітря. Для низьких тонів мова і губи розслаблені, для високих — мова підіймається, губи натягуються сильніше. Під час гри амбушур залишається стабільним, змінюється лише напруження губ для регулювання висоти звуку. Крім того, нахили та повороти інструмента допомагають точніше добирати обертони.
Навчання Навчання гри на бучумі — складний процес, що вимагає певних фізичних навичок і витривалості. Більшість народних музикантів повідомляли дослідникам, що навчання починалося з раннього віку — приблизно з 6—10 років. У деяких випадках використовувалися інструменти меншого розміру. У регіоні Апусень виготовлення невеликих тулніків спеціально для дітей було поширеною практикою.
Функції та використання
Пастуші та військові сигнали Репертуар пастуха складається з сигналів і пісень, що виконуються на бучумах, тилинках, флуєрах або чімпоях. Сигнал бучума подається зі стаїПастуший стан в горах, пастухи, що знаходяться далеко, можуть відповідати за допомогою тилинки, найпростішої дерев'яної флейти без отворів і свистка. Сигнал бучума зі стаї допомагав чабанам знайти зворотний шлях у тумані.
На бучумі виконуються в основному пастуші сигнали. Так, чабани в Мунтенії грають «De oi», «Cântec de oi» або «Cântec ciobănesc»«Вівчарська», «Пісня про овець», «Пастуша пісня».; у Молдові — «Cântecul oilor», «Când vin oile», «La făcutul cașului», «Drept di pi munte»«Пісня про овець», «Коли повертаються вівці», «При виготовленні будза», «Спускаючись з гір».; жителі Оаша та Марамуреша — «Horia oilor», «Cântecul oilor», «Ca la oi» або «A oilor»«Дойна про овець», «Пісня про овець», «Як з вівцями», «Вівчарська».; а в Апусень звучать «A oilor», «Când se suie oile la munte», «A de dimineață», «Când vin oile la muls», «A cașului» і «Când coboară oile de la munte»«Вівчарська», «Коли вівці піднімаються в гори», «Ранкова [мелодія]», «Коли вівці приходять на доїння», «[На приготування] будза», «Коли вівці спускаються з гір»..
Пастухи привчають овець реагувати на певні звукові сигнали, що нерідко мають музичний характер. Так, наприклад, для «Întorsul oilor» (повернення овець) використовується специфічний сигнал, почувши який, розсіяні на пасовищі тварини стрімко збираються навколо пастуха. Процес дресирування відбувається за простою схемою: у момент подачі сигналу помічник пастуха навмисно лякає овець і прямує з ними у бік джерела звуку. Після кількох повторень у тварин формується стійка асоціація між пережитим переляком і відповідним сигналом. У подальшому, почувши цей сигнал, вівці інстинктивно прямують до пастуха, навіть за відсутності зовнішнього подразника.
З давніх-давен, коли за допомогою бучума подавали також військові сигнали, бучума́ші з все ще пам'ятають мелодії «A lui Bogdan» і «Jalea plăieşilor»«[Мелодія] Богдана», «Сум гірських стражів»., які, за переказами, грали після розгрому татар у місці, званому Татарський жолоб () неподалік від села Лешу-Несеуд.
Ритуальне використання У традиційній культурі румунських пастухів бучум сприймався не лише як музичний інструмент у сучасному розумінні цього терміна. Подібно до інших звукових засобів народного побуту, таких як било, флуєр, дзвіночки на шиях тварин, тріскачки, бучум мав насамперед утилітарну функцію, тісно пов'язану з магічними уявленнями. Віра в магічну силу звукових сигналів була глибоко вкорінена в народному світогляді, де звук розглядався як засіб захисту, попередження та впливу на навколишній світ.
Жителі Оаша, Марамуреша, Буковини та північної частини Молдови також використовують бучум під час похоронних обрядів. Бучумаші супроводжують похоронну процесію і грають жалобні мелодії («De mort», «După mort», «La mort», «Petrecerea mortului» або «Horia mortului»«Про покійника», «Про покійника», «На похороні», «Проводи покійника», «Дойна про покійника».), особливо коли вмирає молодий чоловік, а іноді — тільки якщо помер пастух. Ми оплакуємо тебе з тримбіцею, І вся округа ридає…
У деяких варіантах балади «Міоріца» пастух просить, щоб його поховали так: Флуєр за поясом, І тримбіця поряд…
У пастухів існував давній звичай — у ніч на Святого Георгія обходити стадо, подаючи сигнали бучумом у чотири сторони світу, щоб не допустити стригоїв і відьом до худоби. Вважалося, що звук бучума створює магічне коло, всередині якого ворожнеча та чари втрачають свою силу.
Звукам бучума також приписуються цілющі властивості.
Регіональні особливості використання бучумів
Стилістичні зони виконання на бучумі Румунський та німецький дослідник виокремив три основні стилістичні зони традиційної музики, що виконується на бучумі: