Анто́ніо Лучіо (Лучо, Лючіо) Віва́льді (; , Венеція, Венеційська республіка — , Відень, Габсбурзька монархія) — італійський композитор, скрипаль-віртуоз, римо-католицький священник, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту. Вважається одним з композиторів, що почали розвивати музику барокового стилю до класицизму. За життя отримав широке визнання по всій Європі. Майстер ансамблево-оркестрового концерту — кончерто гроссо. Вівальді голосно відомий завдяки своїм інструментальним концертам, особливо для скрипки. Одними з найвідоміших його робіт є чотири концерти для скрипки «Чотири пори року», що входять до циклу «».

Багато з його композицій написані для жіночого музичного ансамблю при монастирі лікарні милосердя «Оспедале делла П'єта» (), де він був висвячений в сан католицького священника і працював в періоди з 1703 по 1715 і з 1723 по 1740 роки. Також мали успіх пишні постановки опер Вівальді у Венеції, Мантуї і Відні. Після зустрічі з імператором Карлом VI Вівальді переїхав до Відня, сподіваючись на просування по службі. Однак імператор помер незабаром після прибуття Вівальді, а сам композитор помер менш ніж через рік в злиднях і був забутий аж до ХХ ст.

Життєпис

Походження Антоніо Вівальді народився 4 березня 1678 року у Венеції, на той час столиці Венеційської республіки. До середини XX століття дослідниками біографії Вівальді називались різні дати народження. Виявлені у 1963 році англійським вченим Еріком Полом () записи церковної парафії Святого Іоанна Предтечі (Церква Сан-Джованні ін Брагора, район Кастелло) дозволили остаточно встановити дату народження композитора. Він був хрещений відразу ж після народження вдома акушеркою, яка переконала всіх, що життя немовляти було в небезпеці. Хоча невідомо напевно, але настільки швидке хрещення дитини, швидше за все, було пов'язане або з його слабким здоров'ям, або із землетрусом, якого зазнало місто того дня. Під враженням від землетрусу мати Вівальді одразу визначила майбутнє сина як священника. Офіційне хрещення Вівальді у церкві відбулося два місяці по тому.

Далекі предки Антоніо були шанованими людьми у Брешії, де у 1655 році народився і батько композитора, Джованні Баттіста (1655—1736). У десятирічному віці Джованні перебрався з матір'ю до Венеції, де навчався перукарському ремеслу. В ті часи в італійських цирульнях для зайняття вільного часу клієнтів зазвичай тримали різноманітні музичні інструменти. Джованні час від часу музикував на скрипці, а згодом повністю присвятив себе музиці.

У 1677 році Джованні одружився з Каміллою Калікчіо (1655—1728) і рік по тому у них народжується син Антоніо. Згідно з церковними записами, у Антоніо було три сестри — Маргарита Габріела, Сесілія Марія та Жанетта Анна, і два брати — Бонавентура Томасо та Франческо Гаетано, котрі продовжили справу батька й стали невдовзі цирульниками.

У 1685 році ім'я Джованні Баттісти значилось у списку засновників музичного співтовариства «Sovvegno dei musicisti de Santa Cecilia», директором якого був відомий композитор, автор низки опер Джованні Легренці. Згодом Джованні став головним скрипалем в капелі собору Святого Марка. Примітно, що в ті роки повне ім'я Джованні Вівальді значилося як Джованні Баттіста Россі. У 1689 році було зроблено постановку опери під назвою «La Fedeltà sfortunata», що була написана Джованні Баттіста Россі, з чого можна допускати, що батько Вівальді також був композитором.

Дитячі та юнацькі роки (1678—1703) Про дитячі та юнацькі роки композитора та його музичну освіту є мало відомостей. Ймовірно, саме батько і став його першим музичним наставником, навчивши грі на скрипці, до якої юний композитор долучився з десяти років, і вже у 1689—1692 роках підміняв батька в капелі собору Святого Марка через його часті поїздки за межі Венеції.

Згідно з деякими джерелами, Антоніо навчався теорії музики та композиції у Джованні Легренці, але з урахуванням того, що Легренці помер у 1690 році, багато дослідників цей факт наставництва ставлять під сумнів. Хоча люксембурзький учений Волтер Колнедер відзначив вплив стилю Легренці уже в одній з перших композиторських робіт Вівальді — «Laetatus sum…» («Будемо радіти…»), написаній ним у 1691 році у віці тринадцяти років. Віртуозна гра на скрипці та відлуння у ранніх творах Антоніо музичного стилю відомого римського скрипаля Арканджело Кореллі стали причиною допущень, що, можливо, Антоніо навчався грі на скрипці у цього маестро. Однак наразі відсутні явні докази, що підтверджують це, і часова хронологія дат церковної служби Антоніо не збігається з датою ймовірного його навчання у 1703 році в Римі.

Здоров'я Вівальді було слабким — такі симптоми як «strettezza di Petto» («тиснява в грудях»), були інтерпретовані як форма астми. Хоча це й не заважало йому навчатись грі на скрипці, творити, а також брати участь в музичних заходах, але все ж не давало можливості грати на духових інструментахMichael Talbot, Vivaldi (London: J.M. Dent & Sons, Ltd., 1978), 39..

Молоді роки (1704—1712)

Служба батька в церковному соборі і контакти з духовенством вплинули на вибір подальшої кар'єри юного Антоніо. Він вирішив стати священником, і це цілком зрозуміло, тому що в Італії тих часів було звичною справою суміщення духовної та музичної кар'єр. У 1703 році Вівальді став священником, його прозвали «Червоним (Рудим) Священиком» (), можливо через його руде волосся, яке він успадкував від батька. Незабаром після свого висвячення у 1704 році, він отримав послаблення у проведенні Святої Меси через поганий стан здоров'я. Вівальді провів месу як священник лише декілька разів, після чого покинув свої обов'язки в церкві, хоча й залишився при цьому священнослужителем.

У вересні 1703 року Вівальді став вчителем скрипки () у сирітському притулку для дівчат «» у Венеції. Будучи, в першу чергу, відомим композитором, Вівальді в той же час вважався винятковим за виконавською віртуозністю скрипалем. Вівальді було лише 25 років, коли він почав працювати в «Шпиталі милосердя». Саме там він написав більшість своїх великих творів протягом наступних тридцяти років. У Венеції працювали чотири аналогічних заклади. Їх метою було дати притулок та освіту дітям, покинутих батьками, а також сиротам. Ці заклади фінансувались коштом Республіки. Хлопчики опановували торговельне ремесло і у віці 15 років мали покинути заклад. Дівчатка отримували музичну освіту, а найталановитіші залишались і ставали учасницями відомого оркестру та хору при «Шпиталі милосердя».

Вівальді писав концерти, кантати, а також вокальну музику на біблійні тексти для учнів. Кількість цих різноманітних творів перевищує 60: до них належать сольні співи і великомасштабні хорові твори для солістів, хору та оркестру. У 1704 році Вівальді до своїх обов'язків учителя скрипки отримав також обов'язки вчителя гри на альті. Положення маестро ді Коро, які були прийняті в свій час Вівальді, вимагали багато часу і праці. Він повинен був складати нову ораторію або концерт до кожного свята, а також навчати сиріт теорії музики та грі на певних інструментах.

Відносини Вівальді з радою директорів «Шпиталю милосердя» часто були напруженими. Рада щороку влаштовувала голосування, чи залишати його на роботі вчителем. Голосування рідко проходили одностайно; і у 1709 році його не підтримали. Через рік після служби позаштатним музикантом рада «Шпиталю милосердя» одноголосно ухвалила рішення повернути композитора назад (1711). За час річної відсутності Вівальді у раді усвідомили важливість його ролі. У 1716 році він був призначений музичним керівником «Шпиталю милосердя» і став відповідальним за всю музичну діяльність установиHeller, Karl Antonio Vivaldi: The Red Priest of Venice, Amadeus Press (1997), ISBN 1-57467-015-8.

У 1705 році видавництво Джузеппе Сала у Венеції опублікувало збірку його 12 сонат, позначених опусом 1. У подальші роки Вівальді не раз звертався до жанру сонати для одного та декількох інструментів. Другий опус Вівальді, опублікований у Венеції видавництвом Бортолі у 1709 році, містив 12 сонат для скрипки із супроводом чембало (італійська назва клавесина). У 1706 році відбувся перший публічний виступ Вівальді у палаці французького посольства. Імена віртуозних скрипалів, батька і сина Вівальді, згадуються і у виданні «Путівника по Венеції», підготовленого італійським картографом Вінченцо Коронеллі. У цей період Вівальді переїжджає з площі Брагора у новий, просторіший будинок у сусідній парафії Сан-Проволо.

У 1711 році були опубліковані 12 концертів «L'estro armonico» («Гармонійне натхнення»). У тому ж році він отримав гарантований річний оклад і став головним керівником концертів вихованок, з 1713 року директором жіночої консерваторії при «Шпиталеві милосердя» .

У ці роки юний Вівальді посилено працює, поєднуючи викладацьку і композиторську діяльність. Його ім'я стає відомим у рідній Венеції, а з огляду на те, що Венеція на ту пору відвідувалася великою кількістю мандрівників, популярність Вівальді поширюється за межі Венеції. Так, у 1709 році під час прем'єри ораторії в «Шпиталі милосердя» Вівальді був представлений данському королю Фредеріку IV, якому згодом присвятив 12 скрипкових сонат. У 1712 році, під час перебування у Венеції, відбулася зустріч німецького композитора, капельмейстера з Бреслау Ґотфріда Штельцеля () з Антоніо.

Початок активної композиторської діяльності (1713—1718)