«Амур і Психея» — картина Ентоні ван Дейка, написана олійними фарбами на полотні. Зараз вона зберігається в Британській королівській колекції і виставлена у Кенсінгтонському палаці.
Історія Одна з останніх робіт у творчості ван Дейка, вона показує помітний вплив Тіціана та датується тим часом, коли він був придворним художником короля Карла I Англійського. Це єдина збережена міфологічна картина ван Дейка того періоду і, можливо, походить із серії картин на тему «Амур і Психея», замовлених для Будинку королеви в Грінвічі; до серії також долучилися Якоб Йорданс та старий вчитель ван Дейка Пітер Пауль Рубенс. Оскільки проєкт так і не завершили, це може пояснювати, чому картина не має рами та залишається відносно незавершеною. Це датує його 1638—1640 роками. За іншою версією, картину створили для святкування весілля принцеси Марії та Вільгельма II Оранського в 1641 році. Образ Психеї, можливо, була заснована на коханці ван Дейка Маргарет Лемон, що додає полотну ще більш особистого, пристрасного відтінку.
Опис сюжету На великому полотні (близько 200 × 192 см) класичний момент з античного міфу: Психея лежить у глибокому сні (або в стані забуття після отруйного сну від скриньки Прозерпіни). Її прекрасне оголене тіло ніжно підсвічене м’яким світлом, постать розслаблена, голова трохи відкинута назад, довге волосся розсипане по землі/подушці. Над нею схилився Амур (Купідон/Ерос) — юний, крилатий, з золотим волоссям і легкими пір’ям. Він пестливо, майже благоговійно торкається руками до обличчя Психеї — ніби намагається ніжно розбудити або востаннє перевірити її красу. У його жесті поєднуються любов, туга і трепет. Великі білі крила Амура розправлені, створюючи відчуття легкого руху й повітряності.
Колірна гама дуже характерна для пізнього ван Дейка під сильним впливом Тіціана: теплі червоні, червонувато-рожеві та золотисті тони драпіровок Амура; глибокий синій та блакитний одяг/тканина біля Психеї (символічне розділення чоловічого та жіночого начал); м’який, теплий вечірній пейзажний фон із масивним деревом і золотавим присмерковим світлом.
Цікава деталь: картина виглядає незавершеною — деякі частини (локони Амура, пір’я крил, окремі фрагменти фону) написані дуже легко, майже ескізно, тоді як драпіровки, дерево та обличчя Психеї опрацьовані з великою любов’ю та деталізацією. Саме ця «незаконченість» додає твору особливої повітряності та чуттєвості.
Ван Дейк створив не просто ілюстрацію міфу, а дуже інтимний, майже особистий образ кохання, що долає смерть і забуття.
Примітки
Джерела Gian Pietro Bellori, Vite de' pittori, scultori e architecti moderni, Torino, Einaudi, 1976. Didier Bodart, Van Dyck, Prato, Giunti, 1997. Christopher Brown, Van Dyck 1599—1641, Milano, RCS Libri, 1999, . Justus Müller Hofstede, Van Dyck, Milano, Rizzoli/Skira, 2004. Stefano Zuffi, Il Barocco, Verona, Mondadori, 2004.