Турки

Ту́рки, або турчи́ни (тур. Türkler), — народ тюркського походження, основне населення Туреччини та одна з найбільших етнічних спільнот Середнього Сходу. Загальна чисельність турків у світі становить близько 70 мільйонів осіб.

Етногенез турків пов’язаний із тюркськими народами Центральної Азії, які впродовж середньовіччя мігрували на захід і в XI столітті закріпилися в Малій Азії після битви при Манцикерті. Подальше формування турецького народу відбувалося внаслідок змішання тюркських племен із місцевим населенням — візантійцями, греками, вірменами та іншими народами регіону.

Упродовж османського періоду турки стали домінуючою політичною та культурною спільнотою Малої Азії й Балкан. У сучасному розумінні турки сформувалися як модерна нація після створення Турецької Республіки у 1923 році.

Рідною мовою більшості турків є турецька мова, що належить до тюркської мовної групи. Більшість турків сповідує іслам, переважно сунітського напряму, при цьому держава Туреччина має світський характер.

Значні громади турків проживають за межами Туреччини, утворюючи турецьку діаспору, зокрема в Німеччині, Франції, Нідерландах, Австрії та інших країнах Європи.

Історія Предки турків огузи почали переселятися на територію Туреччини з Середньої Азії близько 1000 років тому, асимілюючи корінне населення, представлене греками на заході (Іонія, Каппадокія), а також курдами і вірменами на сході (Кілікія). До складу турецького народу також увійшли яничари, що складалися з хлопчиків балканських народів, зокрема, слов'ян.

Релігія Традиційною релігією турків є іслам. Переважна більшість турків сповідує сунізм (сунітський іслам), головно в ханафітській правовій школі (ханафійський мазгаб), яка історично домінувала в Османській імперії.

Значна релігійна меншина серед турків — алевіти (алевізм), віровчення яких поєднує елементи шиїзму, суфізму та місцевих традицій. Алевіти становлять, за різними оцінками, від 10 до 20 % населення Туреччини.

Історично серед турків також існували та частково збереглися громади:

християн (переважно в минулому), юдеїв (сефарди), прихильників суфійських орденів (суфізм).

Попри домінування ісламу, Туреччина є світською державою, що закріплено в її конституції, тобто релігія формально відокремлена від державної влади.

Турецька діаспора Історично найвідоміша турецька діаспора існувала в Кримському ханстві — васальній державі Османської імперії. Проте до XVIII століття, коли Крим окупувала Російська імперія, турки майже повністю інтегрувалися в кримськотатарський етнос. Під сильним впливом османської мови склався південний діалект кримськотатарської мови (два інші діалекти, що мають кипчацьке походження, помітно відрізняються від нього лексично і граматично).

Зараз найбільша турецька діаспора є в країнах, що раніше входили до складу Османської імперії. У арабських країнах (країни Магрибу, Єгипет, Сирія, Ірак) турки не відчувають релігійного тиску, проте в той же час їх можливість вивчати рідну мову і підтримувати культурні зв'язки з Туреччиною серйозно обмежується.

Набагато гірше становище турків у немусульманських країнах. Однією з причин є історична пам'ять: Османська імперія проводила агресивну політику відносно немусульманських народів. Погане ставлення до турків поширюється і на місцевих жителів, яких було отуречено або які прийняли іслам — наприклад, на мусульман у Боснії.

Турки-месхетинці, що жили в Грузії, неодноразово наражалися на гоніння. 1944 року разом із деякими іншими народами вони були депортовані. В наш час турки-месхетинці проживають у Туреччині та країнах ЄС.

Вельми неприязне ставлення до турків дотепер поширене і на побутовому, і на офіційному рівні в Греції, Вірменії і Болгарії. У Болгарії за часів правління Тодора Живкова було зроблено спробу насильницької «інтеграції» турків у болгарське суспільство.

Турецька діаспора в Німеччині утворилася в результаті «економічного дива» 1960-х рр., коли в результаті економічного зростання зріс попит на робочу силу, тоді як населення Німеччини не тільки не росло, але навіть зменшувалося. У зв'язку з цим до Німеччини прибула велика кількість турків. Відбувалися зіткнення між турками і німецькими націоналістами. Проте в 1990-х рр. ситуація стала поліпшуватися, хоча вона все ще далека від ідеалу — німецький уряд почав цілеспрямовану програму з інтеграції турків у німецьке суспільство при збереженні їхньої національної ідентичності.

На Кіпрі в результаті невдалої спроби приєднання острова до Греції і блискавичної війни 1974 року, що відбулася за тим, утворилася невизнана ніким окрім Туреччини Турецька Республіка Північного Кіпру, звідки були вигнані греки, а їхнє майно перейшло до турків. У той же час багато турків було вимушено покинути грецьку частину острова. 2004 року Кіпр було прийнято в ЄС без північної (турецької) частини. На референдумі турки проголосували за об'єднання острова, проте греки проігнорували референдум, оскільки на голосування не було винесено важливе для них питання про реституцію власності.

У 1990-х рр. у зв'язку зі збільшенням торговельних контактів між Україною та Туреччиною стала рости швидкими темпами турецька діаспора в Україні. У Києві відкриваються туркомовні дитячі садки і школи.

Культура

Кулінарія Турецька кулінарія з часів Османської імперії ввібрала найкращі досягнення грецької, арабської кухні, що стало причиною її надзвичайного багатства і різноманітності. Кочовий спосіб життя стародавніх турків, нерозривно пов'язаний зі тваринництвом, зумовив велику різноманітність м'ясних страв, найвідомішими з яких є кебаб (ягня на рожні) і кебабпчис. З тієї ж причини йогурт міцно увійшов в число традиційних приправ до страв, а також як самостійний напій. Під упливом італійської кухні набула великого поширення так звана турецька піца. Оливкова олія є інгредієнтом багатьох турецьких страв і широко використовується в приготуванні їжі.

Серед напоїв популярні чай та кава по-турецьки.

Примітки