Рельєф Львівської області, є складним і різноманітним через специфіку геологічної будови, тривалу історію формування та палеокліматичні особливості. Область поєднує різні типи рельєфу: низовини, височини, горбогір'я та гори.
Сучасна геоморфологічна регіоналізація показує, що територія Львівщини охоплює частини чотирьох геоморфологічних областей
Волино-Подільська височина та пасмо Розточчя — вони утворилися на стародавніх платформних структурах, таких як Східно-Європейська платформа та виступ епіпалеозойської Західно-Європейської платформи. Передкарпатська височина — сформована в зоні Передкарпатського прогину. Скибові (Зовнішні) Карпати — їхня структура базується на складчастих флішових породах, ускладнених лускоподібними насувами. Вододільно-Верховинські Карпати — вони утворені на флішових відкладеннях Кросненської зони, де переважають антиклінальні складки та широкі синкліналі.
Волино-Подільська височина та пасмо Розточчя Волино-Подільська височина поділяється на три геоморфологічні підобласті: Волинську височину, Мале Полісся і Подільську височину.
Волинська височина У межах Львівської області Волинська височина представлена своїм південним пасмом, яке називається Сокальським та розташоване у північній частині області.
Сокальське пасмо
Сокальське пасмо — це хвилясте підвищення заввишки до 290 м, яке тягнеться із заходу на схід, переходячи з території Польщі та Волинської області. Рельєф характеризується чергуванням пагорбів і долин. Височина розділена долиною річки Західний Буг, яка має широкий профіль із низьким пологим лівим берегом і високим правим берегом. Лівий берег називають Забузькою стороною, а правий Тартаківською. Формування пасма пов'язане з геологічними процесами, що спричинили появу хвилястих височин. Підґрунтя складається з відкладів палеогенового та неогенового періодів, переважно піщано-глинистого складу.
Мале Полісся Цю геоморфологічну область також називають Внутрішня рівнина Верхного Бугу та Стиру, у Львівській області Мале Полісся має трикутну форму з розширенням на заході до 60—70 км і звуженням за її межами на сході до 5—6 км. Являє собою плоскохвилясту низовину. Поверхня слабо розчленована. Трапляються еолові форми рельєфу. Найпоширеніші гірські породи, що виходять на поверхню, — верхньо-крейдові мергелі й антропогенні дрібнозернисті піски. Є значні поклади торфу. В ландшафтній структурі Малого Полісся панують природно-територіальні комплекси поліського типу. В окремих місцях поширені лісостепові ландшафти. Походження Малого Полісся пов'язане з палеогеографічними умовами антропогену. Велике значення у формуванні рельєфу й антропогенних відкладів мала діяльність текучих вод та водно-льодовикових потоків, розмиваючу роль яких підсилили неотектонічні рухи. В межах Малого Полісся виділяють такі геоморфологічні райони: Ратинська плоско-хвиляста водно-льодовикова та алювіально-денудаційна рівнина; Бугсько-Стирська плоско-хвиляста воднольодовикова та алювіально-денудаційна рівнина; Радехівська хвиляста денудаційна рівнина; Підподільська хвилясто-останцева денудаційна рівнина; Грядове Побужжя з еоловими лесовими пасмами і широкими міжпасмовими долинами.
Ратинська рівнина Ратинська плоско-хвиляста водно-льодовикова та алювіально-денудаційна рівнина, розташована в західній частині Малого Полісся, охоплює басейн річки Рата. Формування рівнини відбулося під впливом талих вод льодовика окського зледеніння, які утворили плоскохвилясті водно-льодовикові рівнини, чергуючись із заболоченими та алювіальними рівнинами. Рельєф урізноманітнюють піщані дюни, лесові гряди та денудаційні горби, особливо виражені в передрозточанській зоні. Висоти місцевості переважно не перевищують 200—210 м.
Бугсько-Стирська рівнина Бугсько-Стирська плоско-хвиляста воднольодовикова та алювіально-денудаційна рівнина характеризується переважними висотами 210—220 м, а піщані горби досягають 230—250 м. У структурі рельєфу цього району межирічні ділянки займають хвилясті рівнини з перетвореними водно-льодовиковими відкладами та локальні денудаційні хвилясто-горбисті поверхні на крейдових мергелях. Вздовж долин Західного Бугу та Стиру розміщені широкі алювіальні заплави і надзаплавні «борові» піщані тераси. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють еолові (дюнні) форми, які особливо помітні вздовж річкових долин, а також заболочені низини з біогенним мікрорельєфом.
Радехівська рівнина Радехівська хвиляста денудаційна рівнина, яка належить до окраїнно-поліського типу рівнин і розташована між річками Буг і Стир. Середні висоти території становлять 220—240 м, а максимальна точка досягає 274 м (на північ від Радехова). Рельєф формується переважно хвилястими денудаційними підвищеннями з мінімальним ерозійним розчленуванням, які утворилися на верхньокрейдових мергелях. Ці породи зазнають впливу процесів карстування та лінійного розмиву. Рельєф доповнюють типові для Малого Полісся еолові (вітрові), флювіальні (річкові) і болотно-біогенні форми, що надає території різноманітності.
Підподільська рівнина
Підподільська хвилясто-останцева денудаційна рівнина розташована в південно-східній частині Малого Полісся, у рельєфі переважають флювіальні форми (заплави, надзаплавні тераси) та фрагменти біогенно-флювіальних рівнин. Особливістю території є останцеві горби зі значними крутосхилами, такими як гори Свята, Жулицька та Городиська, висота яких на 70–100 м перевищує навколишню місцевість. Також зустрічаються пологосхилові горби біля сіл Словіта та Галицьке. Основними формами рельєфу є хвилясті поверхні на крейдових мергелях, що виникли внаслідок денудації, а також плейстоценові вирівняні поверхні різного рівня. На півночі район обмежений лінією Буськ — Броди, а на півдні переходить у широкі долини річок Золочівки, верхів'їв Західного Бугу та Стиру, частково заходячи в Гологоро-Кременецьке горбогір'я.
Грядове Побужжя Грядове Побужжя з еоловими лесовими пасмами і широкими міжпасмовими долинами, інша назва — Пасмове Побужжя — південно-західна частина Малого Полісся. Розташоване на північ та схід від Львова. Характеризується наявністю ряду підвищень у вигляді пологих гряд (пасом), які простягаються зі заходу на схід (більшість з них — паралельно одне до одного). Грядове Побужжя є відносно низинною областю, обмеженою досить урвистим уступом від Розточчя, Львівського плато і (частково) Львівського Опілля. Таких гряд виділяють сім і їхні назви пов'язані з назвами населених пунктів:
(з півночі на південь)
Смереківська Куликівська (Дорошівська) Грядецька Малехівська (Дублянська) Винниківська Дмитровицька (Чижиківська) Звенигородська
Їхня висота в середньому над днищами становить 40–50 м, а в передрозтоцькій частині — до 80–100 м. Абсолютні висоти пасм досягають 250—280 м, відносні — 30–50 м. Ширина пасм — кілька кілометрів, а протяжність — кілька десятків кілометрів. Специфіку цьому району надають останцеві горби: Червоний Камінь, Мокротинська гора (Куликівська гряда), Кам'янопіль (долина Полтви), що складені стійкими пісковиками.
Подільська височина Височина на південному заході України, у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій та частково Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Одеській областях. Подільська височина входить до складу Східноєвропейської рівнини. В межах Львівської області Подільська височина включає в себе такі геоморфологічні райони: Гологоро-Вороняцьке горбогірне пасмо з підрайонами: Гологірське пасмо; Вороняцьке (Верхобузьке) пасмо; Опільська височина з підрайонами: Перимишлянське Опілля; Бібрське Опілля; Стільське Опілля; Ходорівське Опілля; Львівське плато; Городоцько-Щирецька рівнина.
Гологоро-Вороняцьке горбогірне пасмо Гологоро-Вороняцьке структурно-денудаційне горбогір'я, один з геоморфологічних районів Подільської височини на Львівщині. Район чітко вирізняється з боку Малополіської рівнини завдяки Північно-Подільському уступу, що є геоморфологічним феноменом національного значення. Протяжність району має північно-східну орієнтацію, з перевищенням над рівниною на 100—220 м. Дискусійними є виділення південної мережі крайового Гологоро-Вороняцького району Подільської височини. За морфотектонічними критеріями ця межа фіксується вздовж серії уступів, узгоджених у простяганні з Північно-Подільським уступом. Район має найвищі абсолютні висоти на рівнинній частині Львівщини. Основні вершини: г. Камула (471 м — найвища точка Подільської височини), г. Замчисько (452 м), г. Вапнярка (460 м), г. Лиса Гора (412 м). Породи району представлені верхньокрейдовими мергелями, баденськими пісками, пісковиками та вапняками. В межах Львівської області цей геоморфологічний район включає, ще два підрайони: Гологірське пасмо — є частиною Гологоро-Кременецького кряжа, довжиною 45 км і шириною близько 10 км. Найвища точка — гора Камула (471 м), яка є найвищою вершиною всієї Подільської височини. Пасмо має асиметричну форму: на північному заході обривається крутим уступом до рівнини Малого Полісся. На південному сході поступово переходить у Перемишлянське горбогір'я. Поверхня розчленована долинами та балками приток Західного Бугу й Дністра. Характерні геологічні породи: мергелі, алеврити, пісковики, піски, вапняки верхньокрейдяного та пліоценового віку, покриті лесоподібними суглинками. Поширені ерозійні процеси. Вороняцьке пасмо — є частиною Гологоро-Кременецького кряжа, в межах області простягається на 40 км завдовжки, ширина коливається від 10 до 30 км. Географічно розташований східніше річки Золочівки. Абсолютні висоти в районі становлять 350—440 м, найвищі точки — гора Високий Камінь (440 м) і гора Кам'яна (437 м). Формуються мергелями, вапняками, вапнистими пісковиками та іншими породами. Унікальність району надають скельні утворення, наприклад, скеля Триніг, та глибоко врізані яри й балки. Біля села Підкамінь знаходяться скелі, утворені сарматськими пісковиками та вапняками.
Опільська височина Опільська структурно-денудаційна горбогірна-долинна височина, вирізняється асиметрією пасм і річкових долин, чергуванням підвищень і долин діагонального та меридіонального простягання. Рельєф сформований на горизонтально залягаючих породах баденію та крейди (вапняки, пісковики, піски, мергелі), з впливом лесових покривів. Характерні ерозійно-акумулятивні форми (русло, заплава, тераси). Височина поділена на чотири підрайони: Перемишлянське, Бібрське, Стільське, Ходорівське. Перемишлянське Опілля — займає північну частину Міжлипенського горбогір'я, що розташоване на межиріччі Золотої Липи і Гнилої Липи. Переважає горбогірний тип рельєфу, на який припадає близько 60 % площі, а 40 % території займають широкі долини басейнів Золотої Липи та Гнилої Липи. Абсолютні висоти в середньому не більше 350 м, і лише поодинокі масиви піднімаються понад 400 м. Бібрське Опілля — розташовується на межиріччі Гнилої Липи — Давидівки — Лугу. Переважаючі абсолютні висоти становлять 300—350 м. Рельєф сильно розчленований основними річками та їх притоками. Стільське Опілля — займає межиріччя Лугу та Зубри. Рельєф розчленований ще двома долинами річок та їх притоками — Колодницею і Суходілкою. Абсолютні висоти становлять — 370—400 м. Ходорівське Опілля — на півдні обмежене річкою Дністер, а на півночі межує Бібрським і Стільським Опіллям. Абсолютні висоти становлять 340—380 м.
Львівське плато