Зиновій Юрійович Буцьо ( 18 липня 1939, Бонарівка) — український державний і громадський діяч, меценат.
Життєпис Народився 18 липня 1939 року в селі Бонарівка Стрижівського повіту на Закерзонні в родині Юрія Григоровича Буцьо (1911—1991) та Юстини Василівни (1916, Бонарівка — 31 серпня 2009, Снятин) Буцьо (Голей). Етнічний замішанець.
В травні 1945 року депортований з Закерзоння у Станіславську область. 2 червня 1945 року спільно з родиною прибув на станцію Снятин і в 1940-1960-х роках мешкав на території колишньої колонії Августдорф в межах Снятина.
Освіта Закінчив факультет електрифікації Львівського сільськогосподарського інституту у 1961 році, де отримав кваліфікацію інженера-електрика.
Кар'єра 1961–1972: Працював в Івано-Франківському енергоуправлінні, де займав посади від електромонтера до начальника. Організував першу в області оперативно-диспетчерську службу. 1972–1989: Директор Івано-Франківського обласного підприємства електромереж, де підприємство було визнано базовим у СРСР щодо нормування праці та організації роботи в енергетиці. 1989–1993: Генеральний директор Виробничого енергетичного об'єднання «Львівенерго». 1993–1996: Заступник міністра енергетики та електрифікації України. 1995–1999: Голова Національної комісії регулювання електроенергетики України. У цей період підписав перші кредитні угоди із Світовим банком для реконструкції українських ГЕС. 2000–2001: Радник Прем'єр-міністра України.
Внесок у галузь Організував завершення електрифікації Прикарпаття у 1970-х роках. Розробив схеми резервування сільських електромереж і системи автоматичного включення резерву. Ініціював створення першого обленерго в Україні у 1978 році. Працював над інтеграцією енергосистеми України до мереж Центральної Європи, зокрема для Бурштинської ТЕС.
Нагороди та звання Заслужений енергетик України (1997). Почесний енергетик України (1999). Державний службовець 1-го рангу (вересень 1998). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970). Медаль «Ветеран праці». Орден «Знак Пошани» (1974), Орден Дружби народів (1986). Орден «За заслуги» III ступеня (2009). Дві медалі ВДНГ СРСР.
Примітки
Джерела Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.) // Краєзнавець Прикарпаття. — № 34. — 2019. — (липень — грудень). — С. 13—15.