Тамауліпаський мескіталь

Тамауліпаський мескіталь (ідентифікатор WWF: NA0312) — неарктичний екорегіон пустель і склерофітних чагарників, розташований на півдні США та на північному сході Мексики.

Географія

Екорегіон тамауліпаського мескіталю охоплює територію площею приблизно 125 000 км², розташовану на південному заході Техасу, північному сході Коауїли, півночі Нуево-Леону та крайній півночі Тамауліпасу. На захід від регіону простягаються гори Східної Сьєрра-Мадре, які відділяють екорегіон від більш посушливої пустелі Чіуауа. У передгір'ях Східної Сьєрра-Мадре поширені чагарники тамауліпаського маторалю. Вони утворюють перехідну зону між тамауліпаським мескіталем та екорегіонами сосново-дубових лісів Східної Сьєрра-Мадре і вологих лісів Веракрусу, розташованими західніше та південніше. На схід від екорегіону, на узбережжі Мексиканської затоки, поширені Прибережні луки заходу Мексиканської затоки, також відомі в Мексиці як тамауліпаський пастізаль. На північ від екорегіону тамауліпаського мескіталю поширені савани Едвардського плато, а на північний схід — ліси сходу Центрального Техасу та прерії техаського Блекленду. Враховуючи таке географічне положення, екорегіон тамауліпаського мескіталю є екологічним перехрестям між сходом та заходом, субтропіками та тропіками, Неарктикою та Неотропіками, що пояснює його високе біорізноманіття.

Екорегіон тамауліпаського мескіталю лежить у західній частині Примексиканської низовини. Уздовж східного краю екорегіону пролягає уступ Бордас, який тягнеться від південної межі регіону на північний захід до околиць міста Ріо-Гранде-Сіті в Техасі і далі на північний схід до водосховища . На схід від уступу Бордас лежать низовини, що характеризуються глибокими піщаними ґрунтами. Значна частина цих рівнин, як на північ, так і на південь від американсько-мексиканського кордону, була перетворена на сільськогосподарські угіддя. На захід від уступу Бордас поширені рівнини, над якими підіймаються пологі пагорби. З геологічної точки зору тут переважає товстий шар каліче, вкритий тонким шаром ґрунту з високим вмістом кальцію. Більша частина екорегіону погано підходить для землеробства, тому переважно використовується у скотарстві, а також є місцем проживання багатьох диких тваринFulbright, Timothy E., and Fred C. Bryant (2004).The Last Great Habitat. A Special Publication of the Caesar Kleberg Wildlife Research Institute, Texas A&M University-Kingsville. Special Publication No. 1, 1-32 pp..

На більшій частині екорегіону залягають шари кайнозойських вапняків, пісковиків, алевролітів та аргілітів, які злегка нахилені в бік моря. У прибережних районах до них додаються четвертинні відклади, а у внутрішніх районах на крайньому заході екорегіону трапляються давні крейдові відклади та відслонення. Середня висота екорегіону переважно становить менше 300 м над рівнем моря, а біля підніжжя Східної Сьєра-Мадре та плато Едвардс вона може досягати 500 м над рівнем моря.

Над рівнинами екорегіону підіймаються кілька невеликих гірських масивів, зокрема гори . Подібно до гір , розташованих відразу за південною межею екорегіону, ці гори не є ані частиною третинних пластів Примексиканської низовини, ані складного складчасто-розломного поясу Східної Сьєрра-Мадре, що утворився у юрському та крейдовому періодах, а натомість є плутонічними інтрузіями, масивами магматичних порід (від нефелінових сієнітів до габро), що утворилися у середині третинного періоду. Подекуди в екорегіоні також трапляються невеликі масиви, утворені потокамиFerrusquía-Villafranca, Ismael. 1993. Geology of Mexico: A Synopsis, pages 3-107. In. T. P. Ramamoorthy, Robert Bye, Antonio Lot, and John Fa (Eds.). Biological Diversity of Mexico: Origins and Distribution. Oxford University Press, Inc. New York. .

Прибережна піщана рівнина, яку іноді називають "Пустелею диких коней", простягається приблизно на 100 миль вглиб континенту від . На півночі вона межує із затокою , а на півдні — з . Третинні та четвертинні морські осадові породи тут перекриті товстим шаром пісків, товщина яких у багатьох місцях перевищує 1,8 метри. Незважаючи на те, що ця частина регіону загалом рівнинна, піски утворюють численні дюни, висота яких може досягати 9 м. Вкриті рослинністю піщані дюни перемежовуються активними, нестабільними дюнами, що переміщуються вітром. Активні дюни займають площу до 100 га, переважно у східній третині прибережної піщаної рівнини. Більшу частину цієї рівнини займають луки, на яких (Schizachyrium scoparium var. littorale) домінує всюди, крім найвологіших ділянок. На цих вологих ділянках зустрічаються густі гаї віргінських дубів (Quercus virginiana) та (Prosopis glandulosa). Подекуди дубово-мескітові гаї сполучаються один з одним, утворюючі несуцільні пояси, які разом займають принаймні чверть прибережної піщаної рівнини. Там, де пісок осідає та , утворюються численні ефемерні, безстічні водоймиFuibright, Timothy E., David D. Diamond, John Rappoie, and Jim Norwine. 1990. Coastal Sand Plain of Southern Texas. Rangelands 12(6): 337-340..

Гідрологія

Незважаючи на напівпосушливий характер екорегіону, тут присутні різноманітні водно-болотні угіддя. Біля узбережжя Мексиканської затоки лежить , одна з п'яти гіперсолоних прибережних лагун у світі, яка сама по собі є важливою екосистемоюTunnell, Jr. John W. and Frank W. Judd. editors. (2002). The Laguna Madre of Texas and Tamaulipas. Texas A&M University Press, College Station, Texas. xxi, 346 pp. . Далі в глибині материка, за лагуною, лежить відносно вузька смуга розрізнених (трав'яних боліт), що простягаються з півночі на південь. Рівень води у цих динамічних болотах коливається залежно від кількості опадів, тропічних штормів, вологих та сухих періодів. Ці великі та глибокі марші перемежовуються постійними та ефемерними прісноводними ставками, які підтримують популяції саламандр, черепах та мільйонів мігруючих водоплавних птахів, таких як американські попелюхи (Aythya americana)Smith, Elizabeth H. (2002). Redheads and Other Wintering Waterfowl. 169-181 pp. In Tunnell, Jr. John W. and Frank W. Judd. (editors). The Laguna Madre of Texas and Tamaulipas. Texas A&M University Press, College Station, Texas. xxi, 346 pp. Farr, William L. (2015). Herpetofauna of Tamaulipas. 101-121 pp. In. Lemos Espinal, J. A. (Editor). Amphibians and Reptiles of the US-Border States. Texas A&M University Press. College Station, Texas. x, 614 pp. .

Територію екорегіону перетинають кілька річок, всі з яких впадають до Мексиканської затоки. Багато з цих річок, звиваючись через плоску прибережну рівнину на схід від уступу Бордас, утворили незліченні стариці, та рукави, оточені маршами та болотами. У залишках прибережних зон, які ще не були розчищені під сільськогосподарські угіддя, поселення та промисловість, зустрічається напрочуд пишна рослинність, що нагадує тропічні джунглі, особливо на півдні екорегіону.

Поблизу північно-східної межі екорегіону протікає річка , основна протока річки . Серед інших великих річок, що перетинають територію екорегіону, слід відзначити Нуесес разом з притокою , Ріо-Гранде разом з притоками та , річку Сан-Фернандо, також відому як Кончос, а також річку разом з притоками Ріо-Сан-Карлос, Ріо-Пілон, Сан-Антоніо, Ріо-Пуріфікасьйон, Ріо-Корона та Ріо-Санта-АнаTexas Water Development Board, TWDB Maps: Major Surface Water Features.Agustin Palacios Roji Grcía and Joaquin Palacios Roji Grcía. (2007). Por Las Carreteras de México. Guia Roji, S.A. de C. V. México, D. F., Mexico. 151 pp. .

Найбільшою річкою в екорегіоні, що перетинає його навпіл, є Ріо-Гранде, також відома в Мексиці як Ріо-Гранде-Дель-Норте. Цей широкий та звивистий водний шлях утворює кордон між США та Мексикою. Раніше в заплавах нижньої Ріо-Гранде росли гаї (Sabal minor), завдяки яким перші іспанські дослідники називали річку Ріо-де-лас-Пальмас. Наразі від цих гаїв у нижній долині Ріо-Гранде залишилася лише площею 74 га.

В екорегіоні також є кілька великих водосховищ, які були побудовані у XX столітті, протягом кількох десятиліть після Другої Світової війни. До цих водосховищ належать водосховище та озеро на річці Нуесес в США, та на Ріо-Гранде, водосховище в Коауїлі на річці Саладо, водосховище в Нуево-Леоні та водосховище в Тамауліпасі на річці Сан-Хуан, а також водосховище в Тамауліпасі на річці Сото-ла-Маріна.

Клімат В межах екорегіону домінує напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена). Літо в регіоні спекотне, навесні та восени випадає найбільше опадів, а зима сухіша за літо. Загалом на більшій частині екорегіону середньорічна кількість опадів коливається від 400 до 1000 мм. Тривалі періоди посухи є звичним явищем, але з Мексиканської затоки раптово можуть надходити вологі повітряні маси та тропічні циклони.

Флора

Основними рослинними угруповуваннями екорегіону є колючі напівпустельні чагарники, відомі як мескітальGooch, Anthony, and Angel García de Paredes. 1978. Cassell's Spanish-English Dictionary. Cassell Ltd. London and Macmillan Publishing Co. Inc. New York. xxv, 1109 pp. . Їх основу складають колючі кущі та невисокі дерева, а також злаки, різнотрав'я та сукуленти. У цьому субтропічному середовищі багато з них ростуть протягом всього року, особливо на півдні. тривалі посухи або тропічні шторми й урагани можуть значно вплинути на рослинність мескіталю, особливо на трав'яний покрив: під час посушливих років він може бути рідкісним та пемежовуватися ділянками відкритого ґрунту, а під час вологих років він може бути густим та зеленим. Як правило, колючі чагарники мескіталю стають вищими та густішими з просуванням на схід, чому сприє вологий прибережний клімат. На сході екорегіону мескіталь може утворювати непрохідні хащі, тоді як у внутрішніх районах він зазвичай нижчий та більш відкритий. На структуру мескіталю також можуть впливати ґрунтиBlair, W. Frank. (1950). The Biotic Provinces of Texas. Texas Journal of Science. 2(1): 93-117.Martin, Paul S., C. Richard Robins, and William B. Heed. 1954. Birds and Biogeography of the Sierra de Tamaulipas, an Isolated Pine-Oak Habitat.The Wilson Bulletin.Vol. 66, No. 1: 38-57.. На більшій частині екорегіону ґрунти складаються з суміші піску та глини, однак локально зустрічаються ділянки, на яких переважають майже чисто піщані або глинисті ґрунтиRichardson, Alfred and Ken King. 2011. Plants of Deep South Texas, A Field Guide to the Woody and Flowering Species. Texas A&M University Press. College Station, Texas. xii, 457 pp.. Піщані ґрунти екорегіону, як правило, підтримують більш відкриту рослинність, що характеризується широко розставленими деревами та кущами, тоді як глинисті ґрунти підтримують більш різноманітну та густу рослинність.

Деякі види рослин, поширених в екорегіоні, зустрічаються майже повсюдно, на більшості типів ґрунтів та у різних типах рослинності, хоча їх рівень домінування й може бути різним. До таких видів належить (Prosopis glandulosa), (Celtis ehrenbergiana), (Cylindropuntia leptocaulis), техаська хурма (Diospyros texana), техаська опунція (Opuntia lindheimeri) та (Vachellia rigidula). Серед інших поширених в регіоні дерев та кущів, які частіше зростають на глинистих ґрунтах, слід відзначити (Aloysia gratissima), (Castela erecta), (Condalia hookeri), (Ehretia anacua), (Guaiacum angustifolium), (Leucophyllum frutescens), мексиканське пало-верде (Parkinsonia aculeata), (Senegalia berlandieri) та солодку акацію (Vachellia farnesiana var. farnesiana)Texas Parks and Wildlife (& Nature Serve Explorer), Ecological Mapping Systems of Texas: Tamaulipan Calcareous Thornscrub (Accessed: 18 August 2020)..