«На березі» () — американський постапокаліптичний фантастичний фільм року режисера Стенлі Крамера. Екранізація роману Невіла Шюта «На березі» 1957 року, який описує наслідки ядерної війни. На відміну від роману, в кінострічці нікого не звинувачують у розв'язанні війни, яка пояснює глобальне знищення страхом, поєднаним із випадковістю або помилковим рішенням про атаку.

Сюжет У 1964 році Третя світова війна спустошила Північну півкулю. Радіоактивні опади вбили всіх, хто пережили вибухи атомних бомб, і поширюються до Південної півкулі. Мельбурн, Австралія, лишився останнім великим містом на Землі.

Американський атомний підводний човен USS «Sawfish» під командуванням капітана Двейта Тауерса прибуває до Мельбурна та переходить під командування Королівського австралійського флоту. Пітер Холмс, молодий австралійський морський офіцер з дружиною Мері та немовлям, призначений зв'язковим Тауерса. Тауерс зустрічає Джуліана Осборна, депресивного вченого-ядерника, причетного до створення бомб. У Тауерса виникає симпатія до Мойри Девідсон, яка постійно вживає алкоголь. Він, однак, лишається вірним своїй дружині, яка ймовірно загинула з дитиною у США.

Наукова гіпотеза припускає, що радіація розсіється до того, як досягне Південної півкулі, або принаймні не накриє Антарктиду, де можна буде перечекати. Невдовзі австралійці виявляють заплутаний сигнал азбукою Морзе, що надходить з регіону Сан-Дієго на західному узбережжі США. Тауерсу доручають відправити «Sawfish» на дослідження джерела сигналу.

Прибувши до Пойнт-Барроу, Аляска, екіпаж підводного човна виявляє, що рівень радіації там навіть вищий, ніж у інших регіонах Тихого океану. Це означає, що Австралії теж загрожує неминуче вимирання. Зупинившись далі в Сан-Франциско, екіпаж знаходить місто безлюдним. Член екіпажу сходить на берег, аби померти в рідному місті.

Далі підводний човен зупиняється на нафтопереробному заводі поблизу Сан-Дієго. Відправлений на сушу розвідник виявляє, що джерелом сигналу була мотузка, яку рухав вітер, і вона смикала телеграфний ключ. «Sawfish» повертається до Австралії.

Тауерс возз'єднується з Девідсон на фермі свого батька. Він дізнається, що весь персонал ВМС США в Брісбені загинув, і він тепер командир решти американських сил. Осборн, купивши найшвидший автомобіль у Австралії, виграє перегони серед гонщиків, яким вже нічого втрачати. Девідсон допомагає Тауерсу вирушити на рибалку за містом. Потім вони кохаються в готелі, поки інші мешканці співають.

Повернувшись до Мельбурна, Тауерс дізнається, що перший член його екіпажу хворий на променеву хворобу. Тоді решта екіпажу ухвалює повернутися до США, звідки вони родом. Осборн зачиняється в гаражі на своєму Ferrari та запускає двигун, щоб отруїтися чадним газом. Інші громадяни отримують від влади таблетки для самогубства. Мері просить у Бога пробачити їм за вибір самогубства. Перед тим, як самій прийняти таблетку, вона згадує свою зустріч із Пітером.

Тауерс прощається з Девідсон на пристані, після чого спрямовує «Sawfish» в океан. За кілька днів вулиці Мельбурна безлюдніють. Вуличний банер у останніх кадрах лишається як застереження: «Ще є час… брате».

Ролі виконують Грегорі Пек — Двайт Лайонел Таверс, командир підводного човна типу «Гато» Ава Гарднер — Мойра Девідсон, австралійська кохана Тауерса Фред Астер — Джуліан Осборн, австралійський вчений Ентоні Перкінс — лейтенант-командувач Пітер Голмс, Королівський флот Австралії  — Мері Голмс, дружина Пітера  — адмірал Брайді, Королівський флот Австралії

Навколо фільму Фільм був знятий в 1959 році, коли протягом одного року (4 липня 1959 — 4 липня 1960) на прапорі США було 49 зірок. У початковій сцені можна побачити 49-зірковий прапор, що майорить над підводним човном.Великі перегони 1908 року: конкуренти nytimes.com З цього фільму Фред Астер розпочав свою немузичну кар'єру драматичного актора. Стенлі Крамер не міг вирішити, кого взяти на цю роль, поки його дружина не запропонувала Астера під час перегляду одного з його фільмів по телевізору. Розповідають, що охоронцям на обох кінцях мосту Золота Брама платили по 500 доларів за зупинку автомобілів на хвилину, щоб зфільмувати кадри порожнього мосту. Світова прем'єра фільму відбулася 17 грудня 1959 року в більше ніж 20 містах світу, зокрема в Москві. Це була перша прем'єра американського фільму в Радянському Союзі. Спеціальна прем'єра в Москві відбулася в робітничому клубі, на якій були присутні 1200 радянських високопоставлених осіб, представники іноземної преси, дипломати та посол США . Грегорі Пек з дружиною їздили на прем'єру до Радянського Союзу. Міністерство оборони США та ВМС США відмовилися співпрацювати у виробництві цього фільму, включаючи доступ до атомного підводного човна. Це змусило для виробництва фільму використати неатомний дизель-електричний підводний човен Королівського флоту. (Підводні човни Британського королівського флоту базувалися в Австралії до 1967 року, коли Королівський флот Австралії ввів в експлуатацію власні підводні човни.) Королівський флот Австралії надав додаткові ресурси, включно з використанням бойових кораблів Королівського військово-морського флоту Австралії. Зовнішня частина військово-морської бази була знята на військово-морській верфі Вільямстауна

Нагороди Премія «Золотий глобус» Голлівудської асоціації іноземної преси: Премія «Золотий глобус» за найкращу музику до фільму — Ернест Голд Премія БАФТА, Британської академії телебачення та кіномистецтва: Премія Організації Об'єднаних Націй — за найкращий фільм, що втілює один або декілька принципів Статуту ООН 1960 року — Стенлі КрамерФільм Премія Організації Об'єднаних Націй — за найкращий фільм, що втілює один або декілька принципів Статуту ООН 1960 року awards.bafta.org Премія «Голуба стрічка» товариства кіножурналістів і кінокритиків Токіо (Blue Ribbon Awards): за найкращий іноземний фільм () — Стенлі Крамер Премія Національної ради кінокритиків США:  — N 9.

Примітки

Посилання (08.01.2025)