Обол Харона — це алюзійний термін для позначення монети, яка була покладена в рот або на ротНі стародавні літературні джерела, ні археологічні знахідки не свідчать про те, що ритуал оболу Харона пояснює сучасний звичай класти пару монет на очі померлого, і також не згадується про одну монету, яка нібито клалася під язик. Див. «Монети на очах?» нижче. померлого перед похованням. Грецькі та латинські літературні джерела визначають монету як обол і пояснюють її як плату або хабар для Харона, поромника, який перевозив душі через річку, що розділяла світ живих і мертвих. Археологічні приклади цих монет різних номіналів на практиці називаються «найвідомішими поховальними дарами античності.»Іан Морріс, Смертний ритуал і соціальна структура в класичній античності (Cambridge University Press, 1992), с. 106 онлайн.
Цей звичай насамперед асоціюється з давніми греками та римлянами, хоча він також зустрічається у стародавньому Близькому Сході. У Західній Європі подібне використання монет у похованнях спостерігається в регіонах, населених кельтами гало-римської, іспано-римської та романо-британської культур, а також серед германських племен пізньої античності та ранньохристиянської епохи, з поодинокими прикладами до початку XX століття.
Хоча археологія показує, що міф відображає реальний звичай, розміщення монет з покійними не було ні повсюдним, ні обмежувалося однією монетою в роті померлого.Грегорі Грабка, "Християнський Віатік: Дослідження його культурного фону, " Traditio 9 (1953), 1–43, особливо с. 8; Сьюзан Т. Стівенс, "Обол Харона та інші монети у давньому поховальному обряді, " Phoenix 45 (1991) 215—229. У багатьох похованнях гравіровані таблички з металевого листа або ексонумія замінюють монету, або ж під час ранньохристиянського періоду використовуються хрести з золотого листа. Наявність монет або скарбу монет у германських похованнях у кораблях свідчить про аналогічну концепцію.Обговорюється у розділі «Археологічні докази».
Фраза «обол Харона», яку використовують археологи, іноді може означати конкретний релігійний обряд, але часто служить своєрідним скороченням для позначення монет як поховальних дарів, що, як передбачається, сприяють переходу померлого до загробного світу.Морріс, Смертний ритуал і соціальна структура в класичній античності, с. 106, зазначаючи у своєму скептичному обговоренні «Хто платить перевізнику?», що «монети могли платити перевізнику, але це не все, що вони робили». Див. також Кельд Гріндер-Хансен, «Плата Харона у Стародавній Греції?» Acta Hyperborea 3 (1991), с. 215, який доходить до висновку, що «є дуже мало доказів на користь зв'язку між міфом про Харона та практикою монет смерті», але основна ідея полягає в тому, що термін «обол Харона» більше належить до міфології та літератури, ніж до археологічної дисципліни. Латинською мовою обол Харона іноді називають , або «припаси для подорожі»; розміщення монети на роті також пояснюють як печатку для захисту душі померлого або щоб запобігти її поверненню.
Термінологія
Монета для Харона зазвичай згадується в грецькій літературі як (), одна з основних номіналів давньогрецької монетної системи, вартістю одна шоста частина драхми.Залежно від того, використовувався мідь або срібло як стандарт; див. Верн Б. Шуман, «Семиденна оболь драхма римського Єгипту», Classical Philology 47 (1952) 214—218; Майкл Віккерс, "Золота Греція: відносні вартості, міні та храмові інвентарі, " American Journal of Archaeology 94 (1990), с. 613, примітки 4 і 6, зазначаючи, що на момент написання, при вартості золота $368,75 за унцію, обол коштувала б 59 центів (валюта США). Серед греків, монети в реальних похованнях іноді також були () або іншими відносно малими номіналами золото, срібло, бронза чи мідь, які були у місцевому вжитку. У римських літературних джерелах монета зазвичай була бронзовою або мідною.Наприклад, Проперцій 4.11.7–8; Ювенал 3.267; Апулей, Метаморфози 6.18; Ернест Бабелон, Traité des monnaies grecques et romaines, том 1 (Париж: Leroux, 1901), с. 430. З 6-го по 4-е століття до н. е. в регіоні Чорне море використовувалися монети низької вартості із зображенням наконечників стріл або дельфінів, головним чином для «місцевого обміну та як ‘обол Харона.‘»Зітта фон Реден, «Гроші, закон та обмін: монетна система в грецькому полісі», Journal of Hellenic Studies 117 (1997), с. 159. Платіж іноді вказується за допомогою терміну, що означає «плата за перевезення» (грецькою , латиною ); «плата за пором» ( або ); або «мито за водний шлях» (латинською ).
визначається християнським епохальним лексикографом Гесіодом Олександрійським як монета, покладена в рот мертвого; одне зі значень дається як «обол для мертвих». Суда визначає як монету, яку традиційно ховали разом із мертвим для оплати перевізника, щоб перетнути річку АхеронСтаття Δανάκη, Suidae Lexicon, відредагована А. Адлером (Лейпциг 1931) II 5f., цитована у Ґрабка, "Християнське Віатікум, " с. 8., і пояснює визначення як плати перевізнику, з цитатою поета Каллімах, який зазначає звичай носити у «сухих ротах мертвих».Гесіод, стаття на Ναῦλον, Lexicon, відредагована М. Шмідтом (Йена 1858–68), III 142: τὸ εἰς τὸ στόμα τῶν νεκρῶν ἐμβαλλόμεν νομισμάτιον; стаття на Δανάκη, Lexicon, I 549 (Шмідт): ἐλέγετο δὲ καὶ ὁ τοῖς νεκροῖς διδόμενος ὀβολός; Каллімах, Гекала, фрагмент 278 у виданні Рудольфа Пфайфера (Оксфорд: Кларендон Прес, 1949), том 1, с. 262 (= Шнайдер фрг. 110), з обширною приміткою (латинською) про плату та передбачуване звільнення для жителів Герміони; Suidae Lexicon, стаття на Πορθμήϊον, відредагована А. Адлером (Лейпциг 1935) IV 176, усі цитовані у Ґрабка, "Християнське Віатікум, " сс. 8–9.
Обол Харона як віатікум
Латиною, обол Харона іноді називають ,Плавт, Poenulus 71 (кінець 3-го — початок 2-го століття до н. е.), де багатій не має віатікуму для подорожі через скупість свого спадкоємця; Апулей, Метаморфози 6.18 (2-е століття н. е.), розглянуто нижче. що в повсякденному вжитку означає «забезпечення для подорожі» (від , 'шлях, дорога, подорож'), що включає їжу, гроші та інші запаси. Це ж слово може позначати допомогу на життя, надану тим, хто позбавлений свого майна та засуджений до вигнання,Як у Сенеки, Ad Helviam matrem de consolatione 12.4; див. Мері В. Брагінтон, "Вигнання за часів римських імператорів, " Classical Journal 39 (1944), сс. 397—398. і за метафоричним розширенням — підготовку до смерті наприкінці життєвого шляху.Стаття на viaticum, Оксфордський латинський словник (Оксфорд: Кларендон Прес, 1982, 1985 р. видання), с. 2054; Льюїс і Шорт, Латинський словник (Оксфорд: Кларендон Прес, 1879, 1987 р. видання), с. 1984. Цицерон, у своєму філософському діалозі Про старість (44 р. до н. е.), змушує інтерлокутора Катона Старшого поєднувати дві метафори — наближення до кінця подорожі та дозрівання плодів — у розмові про наближення смерті:
Спираючись на це метафоричне значення «провіанту для подорожі до смерті», церковна латина запозичила термін для форми євхаристії, яку кладуть у рот людині, що помирає як провіант для проходження душі до вічного життя.Grabka, "Christian Viaticum, " p. 27; Stevens, "Charon's Obol, " pp. 220—221. Найраніший літературний доказ цього християнського використання терміна з'являється в описі смерті святого Амвросія Пауліном Ноланським у 397 році н. е.Павлін Ноланський, Vita Sancti Ambrosii 47.3, Patrologia Latina 14:43 (Domini corpus, quo accepto, ubi glutivit, emisit spiritum, bonum viaticum secum ferens). Євхаристія для вмираючих була встановлена Першим Нікейським собором у 325 році, але без використання терміна viaticum. Обговорення у Frederick S. Paxton, Christianizing Death: The Creation of a Ritual Process in Early Medieval Europe (Cornell University Press 1990), p. 33. Пакстон, разом із іншими вченими, яких він цитує, вважає, що подавання євхаристії помираючим вже було встановленою практикою в IV столітті; Ерік Ребіллард стверджує, що випадки в III—IV століттях були винятками, і лише в VI столітті віатікум регулярно давався вмираючим (In hora mortis: Evolution de la pastorale chrétienne de la mort aux IV et V siècles dans l'Occident latin, École Française de Rome 1994). Див. також рецензію на цю роботу у American Historical Review 101 (1996) 1528. Ті, хто вважає практику ранішою, вважають її християнською альтернативою монеті Харона; ті, хто дотримується пізнішої точки зору, вважають, що віатікум широко надавали лише після того, як його перестали вважати просто замаскованою дохристиянською традицією. Додаткове обговорення наведено нижче у розділі Християнська трансформація. Сьомого століття пропонує етимологічне пояснення: «Це слово ‘віатікум’ є назвою причастя, тобто ‘охоронця шляху’, бо воно оберігає душу, доки вона не стане перед судним-престолом Христа.»Synodus Hibernensis (збережено в VIII столітті в Collectio canonum Hibernensis), книга 2, глава 16 (с. 20 у виданні Вассершлебена), процитовано в Сміта, Словник християнських старожитностей, с. 2014. Тома Аквінський пояснив цей термін як «передбачення плоду Божого, який буде в Землі Обітованій. І саме тому це називається , оскільки воно надає нам шлях до цього»; ідея християн як «мандрівників у пошуках спасіння» знаходить ранній вираз у Сповідях св. Августина.Тома Аквінський, Сума теології, частина 3, питання 73, стаття V, обговорено у Benjamin Brand, «Viator ducens ad celestia: Eucharistic Piety, Papal Politics, and an Early Fifteenth-Century Motet», Journal of Musicology 20 (2003), с. 261—262, особливо примітка 24; див. також Claude Carozzi, "Les vivants et les morts de Saint Augustin à Юлія Толедського, " у Le voyage de l’âme dans l'Au-Delà d'après la littérature latine (Ve–XIIIe siècle), Collection de l’École Française de Rome 189 (Palais Farnèse, 1994), с. 13–34 про Августина.
Еквівалентним словом у грецькій мові є (); як і , це слово використовувалося в давнину для позначення «провіанту для подорожі» (буквально «щось для дороги», від префіксу , «на» + , «дорога, шлях»).Liddell and Scott, Грецько-англійський словник (Оксфорд: Clarendon Press 1843, 1985 р. друку), запис про ἐφοδεία, с. 745—746. Пізніше це слово використовувалося в грецькій патристичній літературі для позначення євхаристії, яку подавали на момент смерті.Grabka, "Christian Viaticum, " с. 27.
У літературі
Грецькі та римські літературні джерела з V століття до н. е. до II століття н. е. послідовно приписують оболу Харона чотири характеристики: це одна, низького номіналу монета; її кладуть у рот; розміщення відбувається в момент смерті; вона символізує плату за переправу.Susan T. Stevens, «Charon's Obol», с. 216.
Грецькі епіграми, що були літературними версіями епітафій, згадують про «обол, який оплачує перехід померлого»,Anthologia Palatina 7.67.1–6; див. також 7.68, 11.168, 11.209. причому деякі епіграми висміюють або заперечують цю віру. Сатирик Лукіан у діалозі з тією ж назвою має Харона, який стверджує, що він збирає «обол з кожного, хто здійснює подорож униз».Лукіан, Charon 11. В елегії співчуття, яку виголошує померла жінка, августанський поет Проперцій висловлює невідворотність смерті через її сплату бронзової монети пекельному збирачу мита (portitor).Проперцій, Книга 4, елегія 11, рядки 7–8. Про підземні образи в цій поемі див. Leo C. Curran, "Propertius 4.11: Greek Heroines and Death, " Classical Philology 63 (1968) 134—139. Кілька інших авторів згадують цей збір. Часто автори використовують низьку вартість монети, щоб підкреслити, що смерть не робить відмінностей між багатими та бідними; усі повинні заплатити однаково, бо всі повинні померти, і багатій людині не вдасться взяти більше у смерть:Stevens, "Charon's Obol, " с. 216—223, для обговорення та подальших прикладів.