Військо́во-морські́ си́ли Збро́йних сил Украї́ни ( ВМС ЗСУ) — вид Збройних сил України, призначений для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань військово-морських сил противника, сприяння Сухопутним військам Збройних сил України на приморському напрямку.
ВМС ЗСУ призначені для стримування, локалізації та нейтралізації збройного конфлікту, а за необхідності — припинення збройної агресії з моря як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, військовими формуваннями та правоохоронними органами відповідно до Конституції України законами України та іншими нормативно-правовими актами, виходячи з принципів міжнародного права та загальних засад військового мистецтва.
У складі ВМС ЗСУ до початку російсько-української війни проходило службу 15470 осіб, на озброєнні перебували 1 фрегат, 5 корветів, 3 тральщики, 2 десантні кораблі, 1 підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків.
Станом на 2025 рік за допомогою іноземних партнерів Україні вдалось відновити Військово-морські сили, які налічували 90 кораблів та катерів.
Історія
Передісторія
Історія українського флоту сягає часів Київської Русі. За тих днів руський княжий флот забезпечував торгову безпеку у Чорному і Азовському морях. Існували віддалені руські морські торгові і державні колонії Тмутороканського князівства, на Дунаї, Дону і Волзі.
Літописні джерела, серед яких «Повість минулих літ», розповідають про походи княжого флоту на Царгород, який на той час був столицею могутньої Візантійської імперії.
Українські козаки успішно воювали проти турків на Дніпрі і у Чорному морі, досягаючи Царгорода (Константинополь). Тодішній флот розташовувався на Січі. Його основу складали легкі плоскодонні човни — «Чайки». Висока маневровість та невеликі розміри дозволяли козацьким чайкам непомітно нападати на кораблі противника. Козаки могли тримати свій флот у річкових плавнях і в найбільш неочікувану мить завдати вирішального удару супротивнику. У складі Чорноморського козацького війська існувала та успішно діяла під час другої російсько-турецької війни Чорноморська козацька флотилія створена 1783 року, як підрозділ Військо вірних запорожців.
У 1917—1921 роках Українська Народна Республіка та Українська Держава мали Український Державний Флот.
12 листопада 1917 року більшість особового складу крейсера «Пам'ять Меркурія» (підпорядковувався Центральній раді з 12 листопада 1917 по 17 січня 1918 р.) ухвалила рішення підняти синьо-жовтий прапор, який був прапором України. 29 квітня 1918 року кораблі Чорноморського флоту перейшли під юрисдикцію Української Народної Республіки.
За часів Української Народної Республіки російський імператорський Чорноморський флот перейшов під український прапор.
За часів Української Держави весь Чорноморський флот увійшов до складу українських військово-морських сил.
Після провалу української національної революції та встановлення радянської влади над півднем України, 25 січня 1921 року голова РНК України Християн Раковський підписав постанову про підпорядкування всіх флотів та флотилій Чорного та Азовського морів більшовицькому військовому керівництву. Так почалася доба радянської історії українського флоту.
Під час Другої світової війни, Чорноморський флот СРСР вів активну боротьбу з сухопутними та морськими військами країн Осі, брав участь в обороні Севастополя.
Після відновлення Незалежності України Докладніше: Перелік військових кораблів і суден Чорноморського флоту розподілених між Україною та РФ
Новий етап у історії українського флоту розпочався після проголошення Акту про Державний суверенітет України (16 липня 1990) та Декларації про незалежність (24 серпня 1991) — після відновлення Україною державності, вона повинна була отримати і власний флот, оскільки зробила свій внесок у розбудову Військово-морських сил СРСР.
У січні 1992 року Україна розпочала формування власних Збройних Сил та створення Військово-Морських Сил. У зверненні першого Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних сил України Леоніда Кравчука до військовослужбовців угруповань військ, що базувалися на українській території, відзначалось, що вони входять до складу Збройних Сил України, а особовому складу необхідно до 20 січня 1992 прийняти військову присягу на вірність народу України.
18 січня 1992 року особовий склад 3-ї школи водолазів Чорноморського флоту у м. Севастополі під керівництвом капітана 3 рангу Олександра Клюєва склав присягу на вірність народу України.
26 січня 1992 року прийняла присягу 17-та бригада кораблів охорони водного району Кримської військово-морської бази (командир — капітан 2 рангу Шалит Ю. В.).
29 січня 1992 року Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов направив телеграму командувачу ЧФ з вимогою привести флот до присяги Україні.
22 лютого 1992 року склав присягу на вірність народу України 880-й окремий батальйон морської піхоти ЧФ (командир — майор Рожманов В. Г.). У лютому-березні 1992 прийняли присягу на вірність Україні особовий склад протичовнового корабля «Сметливый», батальйон морської піхоти, екіпаж крейсера «Михаил Кутузов», екіпаж підводного човна дивізії підводних човнів.
3-5 квітня 1992 року в Києві проходив 3-й з'їзд Спілки офіцерів України за участі офіцерів і мічманів Чорноморського флоту. Капітану 1 рангу Є. Лупакову, полковнику В. Індилу, капітанам 2 рангу В. Шишову, М. Тихонову, Ю. Шалиту, капітанам 3 рангу О. Пляшечникову, О. Клюєву, майору В. Рожманову, старшому лейтенанту М. Рудю та іншим флотським делегатам за сприяння народного депутата України С. Хмари вдалося зустрітися із заступником Голови Верховної Ради України В.Дурдинцем і Міністром оборони України генерал-полковником К. Морозовим та визначити невідкладні заходи формування ВМС України. Діяльність Спілки офіцерів України щодо відродження національних ВМС була винятково вагомою. Саме офіцери — активні члени Спілки першими складали присягу на вірність Українському народові, проводили активну роз'яснювальну роботу, опрацьовували проєкти перших нормативно-правових документів у військово-морській галузі, стали першими керівниками відроджених ВМС.
6 квітня 1992 року представник Міністерства оборони України на Чорноморському флоті капітан 1 рангу Євген Лупаков очолив створену організаційну групу ВМС України, яка розпочала практичну робота по розбудові національного флоту в умовах інформаційного, а часто і силового спротиву Чорноморського флоту і місцевих проросійських сил, які всебічно підтримувалися і забезпечувалися військово-політичним керівництвом Російської Федерації. 7 квітня над будівлею на Історичному бульварі Севастополя, де тимчасово розміщувалася організаційна група, майор Геннадій Варицький встановив Державний прапор України.
8 квітня 1992 року було видано Директиву Міністра оборони України № Д-8 «Про формування Військово-Морських Сил України», якою генерал-полковник К. Морозов поставив завдання розпочати формування ВМС України зі штабом в м. Севастополі.
У квітні 1992 року коли офіцери штабу Кримської бази мали складати присягу Україні, до Новоозерного ввели бойову техніку 361-го полку 126-ї дивізії берегової оборони Чорноморського флоту. До озера Донузлав увійшли два ракетні катери й два корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав українську присягу.
У квітні 1992 року до Севастополя прибули Головнокомандувач ВМФ Росії адмірал Володимир Чернавін та віце-президент Росії Олександр Руцькой, які заявили, що Чорноморський флот був і залишиться російським. Офіційне керівництво Росії закликало моряків не присягати Україні, а усі військовослужбовці, які присягнули Україні, були усунуті з посад. У квітні 1992 Президент Росії Борис Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії.
9 липня 1992 року склав українську присягу особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону — пункту управління Головної бази ЧФ. Це був удар у самісіньке серце проросійських сил. 10 липня о 12:25 у 810-й бригаді морської піхоти зіграли бойову тривогу, яка перетворилася на бойову готовність «Повна»: особовому складу видали бронежилети й набої. Російська десантно-штурмова група з 25 осіб увійшла до комендатури.
Проблема розподілу Чорноморського флоту СРСР, який опинився на території незалежної України постала досить гостро. Росія бажала отримати більшу частину кораблів та ресурсів флоту, а окрім того активно використовувала його у своїй шовіністичній політиці в Криму.
Двоякими були і настрої серед особового складу флоту: частина офіцерів не бажала перейти на службу під Український прапор, інша — навпаки прагнула служити молодій Україні. Були і випадки радикальних дій з боку проукраїнських офіцерів та екіпажів бойових кораблів. Приклад тому — Повстання на сторожовому кораблі СКР-112, яке сталося 21 липня 1992. Тоді команда сторожового корабля СКР-112 вирішила підняти національний прапор України, що передбачало вихід корабля зі складу Чорноморського флоту. Такі дії, що прямо суперечили офіційній політиці Кремля, викликали неприховане обурення командування ЧФ Росії. З метою змусити екіпаж СКР-112 відмовитися від присяги на вірність українському народові, з російського боку був застосований прямий тиск із залученням сторожового корабля «Разітєльний», двох протичовнових літаків Бе-12 та інших кораблів і особового складу. Тільки злагоджені дії з боку проукраїнських військовиків та керівництва ВМС України унеможливили подальший розвиток конфлікту.
Поділ Чорноморського флоту У 1992—1997 роках відбулася низка зустрічей українського та російського Президентів, інших керівників обох країн, на яких проведені переговори та підписані угоди про розподіл Чорноморського Флоту, про статус міста Севастополя, про умови та термін тимчасового перебування Чорноморського флоту ВМФ Росії в Криму.
6 квітня 1992 року президент України Леонід Кравчук, видав указ «Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України», п. 2 якого стосувався переведення ЧФ під юрисдикцію України.
7 квітня 1992 року президент Росії Борис Єльцин, оголосив його власністю Росії. Щоб уникнути відкритої конфронтації, президенти відкликали укази. Після цього країни почали ділити флот за столом переговорів.
23 червня 1992 року в угоді між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин Президенти України та РФ погодились на договірній основі використовувати наявну систему базування і матеріально-технічного забезпечення ЧФ та утриматись від односторонніх дій до завершення переговорів.
3 серпня 1992 року була укладена угода про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР у якій встановлювалось, що Чорноморський флот підлягає розподілу з метою створення на його базі ВМС України на ВМФ Російської Федерації, на перехідний період, який триває до 1995 включно, призначається консенсусом Об'єднане Командування Чорноморським флотом.
15 січня 1993 року була укладена міжурядова угода про співробітництво в галузі кораблебудування та судноремонту за умовами якої українська сторона зобов'язувалась здійснити на кошти РФ добудову на суднобудівних і судноремонтних підприємствах України і передавання до складу ВМФ Росії недобудованих кораблів, суден і плавучих технічних засобів зі ступенем готовності понад 50 відсотків.
Під час спільного використання Чорноморського флоту українська сторона розпочала також вводити до складу військово-морських сил України новозбудовані кораблі, закладені ще за часів СРСР. У червні 1993 розпочав ходові випробування побудований на заводі «Ленінська кузня» малий протичовновий корабель «Луцьк». 14 липня 1993 з керченського суднобудівного заводу «Залив» до Севастополя прибув фрегат «Гетьман Сагайдачний».Современное состояние Военно-Морских Сил Украины // Информационное агентство ANNA-NEWS