Зорро, або Південноамериканська лисиця (Lycalopex) — рід хижих ссавців родини псових (Canidae). Поширені у Південній Америці за межами басейну Амазонки: Еквадор, Перу, Чилі, Аргентина, Болівія, Парагвай, Уругвай, Бразилія. Це переважно нічні види, всеїдні; займають різноманітні середовища існування від 0 до 4500 м над рівнем моря.

Назва роду Звичайна назва представників роду — або , що означає «лисиця». Перша назва інколи перекладається українською у видозміненому вигляді як «зорро»Про назву «зорро» в іспанській ономастиці див. :es:Zorro#cite note-0. Відомий синонім родової назви — Pseudalopex.

Морфологія Хоча тварини цього роду мають багато спільних рис із лисицями, вони також істотно нагадують псів, настільки, що їх називають вовками. Найчисельнішим видом роду є зорро сірий (Lycalopex griseus): з великими вухами, вираженим характерним забарвленням, жорстким хутром. Lycalopex досягають довжини голови й тулуба від 53 до 120 см, довжина хвоста становить від 25 до 50 см. У межах роду Lycalopex culpaeus є найбільшим, а Lycalopex sechurae — найменшим. Хутро зазвичай густе, з щільним підшерстям і довгим остєвим волоссям. Верхня частина зазвичай агутієво-сірого кольору з жовто-коричневим, тоді як низ зазвичай блідіший. Голова, вуха та шия часто червонуваті. Хвіст довгий, пухнастий і чорний на кінчику. Вони відрізняються від лисиць, на яких зовні дещо схожі, круглими, а не еліптичними зіницями та довшими хвостами, що торкаються земліSpencer Fullerton Baird, The mammals of North America: the descriptions of species based chiefly on the collections in the museum of the Smithsonian institution, J. B. Lippincott & Company, 1859, p. 103.

Філогенія Дослідження 2010 року, проведене з використанням методу молекулярного годинника, показало, що лікалопеції мають північноамериканське походження, відокремившись від свого останнього спільного предка з майконгом та ателоцином між 2,4 та 2,7 мільйонами років тому, незадовго до формування Панамського перешийка, що дозволило їм потрапити до Південної Америки під час Великого американського обміну. Однак, аналіз послідовностей HV1 та HV2 мітохондріальної ДНК усіх живих видів показав, що зорро відокремилися між 1 і 3 мільйонами років тому, після формування Панамського перешийка, і що перша диверсифікація в живі види відбулася лише 1 мільйон років тому з L. vetulus, найбазальнішим видом роду. Друга фаза диверсифікації, ймовірно, відбулася в Чилі або Аргентині, причому найновіша диверсифікація - між L. culpaeus та L. griseus, яка, за оцінками, відбулася між 600 000 і 350 000 років тому. Дослідження також виявило, що кілька особин виду L. gymnocercus несуть гаплотипи, що відносяться до L. griseus, у районах, де останній відсутній. Це свідчить про те, що ареал L. griseus ширший, ніж очікувалося, або що два види схрещувалися.

Філогенетичні зв'язки в межах підтриби Cerdocyonina, до якої належить рід Lycalopex, можна переглянути у відповідній статті. Наведене ж нижче філогенетичне дерево показує еволюційні зв'язки між видами Lycalopex на основі молекулярного аналізу послідовностей контрольної області мітохондріальної ДНК:

Таблиця видів Таблиця видів:

Біологія, значення На лисиць зорро дозволено полювання в Аргентині, де їх удосталь. Переважно промисел направлений на добування м'якої шкіри. Там зорро мають прізвисько  «убивця ягнят» через переконання, що вона краде й поїдає домашню худобу. Насправді, молоді ягнята — рідкісна здобич всеїдних зорро. Основний раціон цих тварин складають гризуни, зайцеподібні, інші дрібні ссавці, птахи, комахи, фрукти, цукрова тростина й інша рослинна їжа. Вони здебільшого нічні види, але деякі особини іноді активні вдень. Їхні нори зазвичай знаходяться в скелях, під деревами, в кущах або в ямах, виритих іншими тваринами, такими як броненосці або гірські віскачі. Це здебільшого нічні тварини. Зорро — моногамні, народжують після вагітності тривалістю 55–60 днів до чотирьох або п'яти дитинчат на рік. Самець бере участь у догляді за потомством.

Загрози Згідно з МСОП один вид має статус EN (Lycalopex fulvipes), а два види — NT (Lycalopex sechurae і Lycalopex vetulus). Популяції двох видів зменшуються (Lycalopex fulvipes і Lycalopex vetulus). Основними загрозами є руйнування середовища існування. Суттєвою загрозою є переслідування людьми (мисливцями та фермерами) й напади домашніх собак. Смерті на дорогах є причиною великої кількості втрат особин у популяціях. Збільшення контактів між Lycalopex та людьми й домашніми тваринами може призвести до розвитку нових еколого-епідеміологічних взаємозв'язківThe IUCN Red List of Threatened Species.

Галерея

Примітки