Мордор (синд. Mordor, у перекладі — «Чорна країна») — країна, яка існувала у вигаданому світі Середзем'я і була осередком сили Чорного Володаря Саурона.
Розташовувалася на південному сході Середзем'я, на схід від Андуїну.
Географія та природа Мордору
Кордони та землі Мордору Північною межею Мордору був гірський хребет Еред-Літуї або Горілі Гори. На північному заході вони з'єднувалися з пасмами гір Ефель-Дуат (Гір Тіні), які оточували країну з заходу, півдня та південного сходу, утворюючи вузький прохід Кіріт-Ґорґор. Обабіч Кіріт-Ґорґор розташовувалися дві башти: Кархост (синд. Carchost — у перекладі «фортеця-ікло») та Нархост (синд. Narchost — «фортеця вогню»), а сам прохід було перегороджено кам'яною стіною з єдиними залізними воротами, які називалися Мораннон або Чорна Брама. На північ від Мораннону знаходилися рівнина Даґорлад, Нічийні Землі, Ніндалф (Мокрінь) та Мертві Болота. На південь від Мораннону знаходилася глибока долина Удун (Udûn, буквально — «Пекло», «Підземля»; також це синдаринська вимова квенійського «Утумно»), яка була єдиним місцем, крізь яке з Мордору через Мораннон могла вийти велика армія. З півдня Удун був відділений від решти території Мордору ще одними відрогами Ефель-Дуат та Еред-Літуї, які у цьому місці також майже сходилися, утворюючи прохід Карах-Анґрен або ж Айзенмаут (Залізна Паща). На західному краї Удуну у передгір'ях Ефель-Дуат знаходився замок Дуртганґ. Уздовж північних відрогів Еред-Літуї проходила дорога, яка вела на схід приблизно до того місця, де по інший бік гір знаходився Барад-дур. Станом на середину Третьої Епохи цю дорогу вже було давно закинуто. Інша дорога вела від Мораннону через долину Удун і прохід Карах-Анґрен до Барад-дура, головної фортеці Саурона у Мордорі, яка розташовувалася на одному з пасом Еред-Літуї. На південному заході від Барад-дура простягалося сухе й безплідне плато Ґорґорот, на якому знаходився Ородруїн (синд. Orodruin, у перекладі — «гора червленого полум'я» або «вогненна гора» на вестроні) або ж, як його ще називали Амон-Амарт (синд. Amon Amarth, у перекладі — «Фатум-гора»). На південному сході Мордору знаходилася рівнина Літлад та досить плодючі та вологі землі Нурну навколо солоного внутрішнього Нурненського моря, придатні для ведення сільського господарства.
На заході Мордору в горах Ефель-Дуат був перевал Кіріт-Унґол (синд. Cirith Ungol, у перекладі — «Павучий перевал»), який охоронявся фортецею Мінас-Морґул (раніше Мінас-Ітіль) та однойменною вежею. З західного боку до перевалу вели довгі сходи — спочатку Прямі, а потім Гвинтові, між якими знаходилася невелика порівняно рівна ділянка. Прямі сходи починалися неподалік від Мінас-Ітіля, а Гвинтові виводили до гирла печери Торех-Унґол, більш відомої як лігво Шелоби, та до стежки, яка виводила прямо до воріт Кіріт-Унґола. Через лігво Шелоби проходив тунель, який закінчувався усередині Кіріт-Унґола і був закритий кам'яними дверима. Відкрити їх з зовнішнього боку міг лише той, хто знав пароль, і через ці двері орки з гарнізону фортеції унесли пораненого Фродо.
На захід від Мордору між горами Ефель-Дуат та річкою Андуїн розташовувалися древні ґондорські землі Ітілієну.
На півдні Мордор межував з землями Харондору (Південного Ґондору), Ближнього Гараду та Кханду.
На сході Мордору гір не було, і там його землі поступово переходили у землі Рун навколо внутрішнього Рунійського моря.
Перевали, долини та печери Мордору
Айзенмаут (Залізна Паща) Прохід у північно-східному Мордорі. На синдарині називався також Карах-Анґрен («Залізна паща»). Він розташовувався там, де сходилися відроги Ефель-Дуат та Еред-Літуї, залишаючи тільки вузький прохід між плато Ґорґорот та долиною Удун. Айзенмаут був дуже добре укріплений, адже прикривав підходи до Чорної Брами Мордору. Прохід перекривався земляним валом з глибоким ровом, через який було перекинуто один-єдиний міст.
Кіріт-Ґорґор У перекладі з синдаріну означає «Ущелина Жаху», на вестроні називався також Перевалом Привидів. Це був основний прохід у Мордор. Він розташовувався у місці, де зустрічалися відроги Еред-Літуї та Ефель-Дуат. Наприкінці Третьої Епохи його охороняли гарнізони Зубів Мордору та МораннонуТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 592;.
Морґульський перевал (прохід) Морґульський перевал був головним проходом з Морґульської долини до Мордору. Він розташовувався на східному кінці долини, де Гори Тіні були досить низькими. Морґульська дорога проходила крізь долину повз Мінас-Морґул та піднімалася до Морґульського перевалу. Звідти вона збігала униз до Мордору та перетинала Ґорґорот у напрямку Ородруїна та Барад-дура. Також у «Володарі Перстенів» згадується як Безіменний ПеревалТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 662;. Очевидно цю назву вживали ті, хто не хотів промовляти назву Морґула всує.
Перевал Кіріт-Унґол
Перевал у горах Ефель-Дуат. Він був одним з двох шляхів до Мордору з заходу, разом з Морґульським перевалом. Перевал Кіріт-Унґол знаходився високо над Морґульським перевалом, на північній стороні Морґульської долини. У Мордорі дорога з Кіріт-Унґола спускалася з гір, де з'єднувалася з Морґульською дорогоюТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 853;. Охоронявся вежею Кіріт-Унґол. Через перевал Кіріт-Унґол потрапив до Мордору Сем, розшукуючи ув'язненого орками у вежі Кіріт-Унґол Фродо. Поблизу перевалу розташовувалося лігво Шелоби.
Саммат-Наур На вестроні називалася Проваллям Фатуму. Воно було розташовано глибоко у надрах Ородруїну. У 1600 році Другої Епохи у полум'ї Ородруїна Саурон викував Єдиний ПерстеньТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1009;.
Торех-Унґол Торех-Унґол було лігвом велетенської павучихи Шелоби. Воно розташовувалося під перевалом Кіріт-Унґол. Орки, які загалом боялися Шелоби, прорили навколо головного лігва свої обхідні тунелі, якими користувалися для власних потреб. У лігво Шелоби завів Фродо та Сема Ґолум, розраховуючи таким чином дістати Єдиний перстень після того, як обидва гобіти були б з'їдені павучихою.
Водойми Мордору У «Володарі Перстенів» розповідається, що у північній та західній частинах Мордору були лише маленькі струмки, які стікали з гір і дуже швидко пересихали, обертаючись на калюжі, заповнені чорною рідиною. Єдине велике озеро з гірко-солоною водою розташовувалося на півдні країни і називалося Нурнійським морем. Навколо нього розташовувалися досить плодючі та вологі землі Нурну, які були придатні для ведення сільського господарстваТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 592, 854, 857;.
У Нурнійське море впадало кілька річок, що брали свій початок у південних відрогах Ефель-Дуат та Еред-Літуї, але назви їх не відоміЗгідно з локаціями гри Тіні Мордора притоки Моря Нурнен мають такі назви: західна — Гуртурант, північна — Карандун, східна — Сірліт, південна Кулдуїн..
Рослинний і тваринний світ Мордору У «Володарі Перснів» зовнішні межі Мордору попід західними схилами, за виключенням південно-східної частини навколо Нурнійського моря, описуються як майже безплідна й суха земля. Єдині рослини, що зуміли вижити у цій конаючій, але ще не зовсім померлій країні, це низькорослі деревця, жорстко покручені гіркі рослини, жорстка сіра трава, сухий мох на валунах, зів'яла поплутана ожина та густий чагарник, який ріс біля дрібних струмочків, що стікали з гір. Кущі ожини, за якими ховалися Фродо та Сем, мали довгі гострі шпичаки та гачкуваті колючки. Інші чагарники теж мали шпичаки, довжиною майже із гобітівську долоню. З тваринного світу Мордору у «Володарі Перснів» згадуються сірі, чорні та бурі мухи з червоними плямами, подібними на очі, які носилися хмарами, дзижчали та болюче жаліли, хмари зголоднілої комашні над заростями та личинки, що поїли бруньки на рослинахТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 851, 854—855;.
Населення Мордору У Третю Епоху у фортецях Мордору, таборах та печерах гір, що оточували його, жили орки, тролі та інші істоти, які служили Саурону. У «Поверненні Короля» згадується про наявність у Мордорі рабів (скоріше за все, людей), які обробляли землі навколо внутрішнього Нурнійського моряТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 857;. Мінас-Ітіль названо цитаделлю рабів Єдиного Персня — назґулів, а у печерах Торех-Унґол у своєму лігві жила велетенська павучиха Шелоба. На додачу до звичайних орків та тролів, Саурон вивів сильнішу породу орків, Урук-хаїв, та дуже великих тролів, знаних як Олоґ-хаї, які не боялися сонцяТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1054;.
Фортеці та укріплення Мордору
Барад-дур
Головною фортецею Мордору був Барад-дур, збудований у період між 1000 та 1600 роками Другої Епохи. Під час Війни Останнього Союзу її було повністю зруйновано, однак наприкінці Третьої Епохи її було відбудовано зновуТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 232, 1010;. Барад-дур знаходився у північній частині Мордору біля краю плато Ґорґорот і на відстані приблизно однієї ліги від Ородруїну, з яким був з'єднаний дорогою. Назва фортеці перекладається з синдаріну як «Темна Вежа». Чорною мовою вона називалася «Луґбурц»Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 687, 689—691, 841;. Мовою Квенія фортеця називалася Лунату́рко (кв. Lúnaturco) або Та́рас-Лу́на (кв. Taras Lúna). Після того, як у 2941 році Третьої Епохи Біла Рада вигнала Саурона з Дол-ҐулдуруТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1016;, він відступив до Мордору і оселився у Барад-дурі, де, відтоді, й перебував до самого свого падіння у 3019 році Третьої Епохи. З Барад-дуру Саурон управляв своїми володіннями. До повернення Саурона його намісником у Барад-дурі був Речник Саурона, який походив з роду Чорних нуменорцівТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 825—826;.
Дуртганґ На західному краї Удуну у передгір'ях Ефель-Дуат над Айзенмаутом знаходився старовинний замок Дуртганґ, колись також збудований ґондорцями. Після повернення Саурона його було захоплено та перетворено на одну з оркських фортець довкола УдунуТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 861;.
Зуби Мордору та Мораннон Після поразки Саурона наприкінці Другої Епохи від армій Останнього Союзу на відрогах гір обабіч Кіріт-Ґорґор ґондорці побудували дві башти: Кархост (синд. Carchost — у перекладі «фортеця-ікло») та Нархост (синд. Narchost — «фортеця вогню»), призначені для спостереження за Мордором та для того, аби не дати Сауронові повернутися до Мордору. Однак, у Третю Епоху, після того, як міць Ґондору послабшала, гарнізон залишив башти, і вони були захоплені Ворогом. За наказом Саурона башти було відбудовано й у них виставлено озброєну безсонну варту, яка дивилася на північ, захід та схід. У Третю Епоху їх називали Зуби Мордору. Прохід Кіріт-Ґорґор перегороджувала кам'яна стіна з єдиними залізними воротами, які називалися Мораннон (синд. Morannon) або Чорна Брама. Уперше її було збудовано Сауроном у період між 1000 та 1600 роками Другої Епохи, однак, у 3434 році Другої Епохи у Війні Останнього Союзу Мораннон було зруйновано та відбудовано удруге після повернення Саурона. У довколишніх горах у печерах та потаємних лазах чатували орди орків. Мораннон та Зуби Мордору охороняли єдиний широкий шлях до Мордору з північного заходу.