Марійська міфологія — комплекс міфологічних уявлень марійців - лугових, східних, північно-західних і гірських. Частина загальної прауральської та фінно-угорської міфології . Марійська міфологія - основа формування марійської традиційної релігії. Міфи марі одночасно близькі до міфів удмуртів і мордви .
Історія вивчення Перші відомості про марійську міфологію відносяться до XVI століття. Австрійський дипломат Сигізмунд Герберштейн у «Записках про Московію» стверджує, що чемериси сповідують магометанську віру. Польський письменник Алессандро Ґваньїні в «Описі Московії» (1549) робить важливе додавання, вказуючи, що деякі чемериси є язичниками.
У праці Адама Олеарія «Докладний опис подорожі Голштинського посольства в Московію і Пермію в 1633 і 1639 роках» йдеться про те, що чемериси шанують сонце, вогонь, воду, місяць, єдиного «безсмертного бога», а також «черта на річці Немді, і духів, яким приносяться умилостивні жертви.
Певний інтерес представляє опис міфології та обрядів чемерис, зроблених голландським мореплавцем Яном Стрейсом, який відвідав Росію у 1668-1669 роках. Крім згадки про культ сонця, вогню, води і віри в злих духів, Ян Стрейс відзначає існування у чемерисів грубих і невиразних уявлень про верховного бога — невидиму істоту, яка має подібний до царського подвір'я.
У якомусь сенсі унікальними є етнографічні нотатки про чемерисів голландця М.Вітсена «Північна і Східна Тартарія», що випустив працю в 1692 році. Крім того, що чемериси язичники, мандрівник відзначає у марі поклоніння деревам та ідолам. У тому числі тваринам на дерев'яних соснових жердинах. Вказується, що чемериси шанують тварин, яких бачать уві сні. Також згадуються традиції трупоспалювання та утоплення мертвого тіла у воді. Повторюючи відомості А.Олеарія, Н.Вітсен докладно описує обряд жертвопринесення, зазначає, що чемериси кладуть мертвим у могилу кресало і сокиру, щоб на тому світі тим самим могли розпалити вогонь і побудувати житло. Особливу цінність тексту М.Вітсена надає молитва «Отче наш» марійською мовою.
Найбільшою повнотою та різноманітністю відомостей характеризуються роботи вчених XVIII ст.: Н.П.Ричкова, Г.Ф.Міллера, П.С.Палласа, І.Г.Георгі.
Власне об'єктом вивчення марійська міфологія стає ХІХ столітті. Серед найвидатніших дослідників цього періоду А.А.Фукс, А.Ємічов, С.Л.Троїцький, А.Р.Філімонов, В.М. Черемшанський, П.В.Знаменський.
У 1862 році з'явився «Нарис релігійних вірувань чемерис» С.А.Нурмінського, в якому автор розглядає культ бога Вадиша, а також викладає міф про дочку Юмо. У 1877 році вийшла брошура чуваського вченого Н.І.Золотницького «Невидимий світ на шаманські погляди чемерис».
Спеціальні праці марійської міфології також присвятили С.К.Кузнєцов, Г.Яковлєв. Значне місце марійської міфології було у монографії І.М.Смирнова «Чемериси. Історико-етнографічний нарис» (1889).
Пік активності у вивченні та описі марійської міфології припав на другу половину ХІХ – середину ХХ століття. Завдяки зусиллям таких угорських та фінських вчених як Е.Беке, А. Генець, В.Поркко, Ю.Віхманн, Г.Рамстедт, С.Сом'є, Х. Паасонен, У. Хольмберг було збережено безліч архаїчних марійських казок, легенд, заклинань, молитов та пісень.
Наприкінці ХІХ століття почали з'являтися роботи марійських авторів. Така, наприклад, стаття П.Єрусланова «Нарис побуту та переказів східних чемерис». Важливе місце у вивченні марійської міфології у першому десятилітті XX століття зайняли роботи російського філолога В.І.Філоненка.
Наприкінці 1920-х років було видано низку статей та книг марійського вченого В.М. Васильєва, присвячених марійській міфології. Певне значення мали роботи Р.Лихачова, М. М.Маторина, М.Р.Маркелова, І.У.Зикова.
У 1956 році вийшла монографія американських лінгвістів Т.Шебока та Ф.Інгерманн «Дослідження чемерис: Надприродне». Автори створили своєрідну «енциклопедію» марійської міфології.
Дуже багато вивчення марійської міфології зробили марійські вчені-фольклористи. Нові тексти казок, легенд, переказів та пісень записали та прокоментували К.А. Четкарьов, В.А. Акцорін . Велике значення мали дисертація Н.С.Капустіна «Пережитки давніх релігійних вірувань та боротьба з ними. На матеріалах Марійської АРСР» (1965), монографія Н.Ф. Мокшина «Релігійні вірування мордви» (1968), в якій проводилися порівняння мордовських і марійських богів, та брошура А.Ф.Яригіна «Сучасні прояви дохристиянських вірувань марійців» (1976) .
З початку 80-х років XX століття почався новий сплеск інтересу до марійської міфології та релігії, що триває й досі . Побачили світ роботи В.А.Акцорина, В. Я. Петрухіна, С. А. Токарєва. Марійська міфологія стала об'єктом особливого інтересу таких дослідників як Ю. А.Калієв, Н.С.Попов, Т.А.Молотова, В.А.Коршунков, Н.М.Охотіна, О.В.Данилов, А.А. Степанова, К.І.Сітніков, Л.С.Тойдибекова, Г.Є.Шкаліна, Р.А.Саберов, Н.В.Мушкіна, Р.Р. Садіков та ін .
Космогонічні міфи
Більшість космогонічних міфів марі сягають так званого прауральського космогонічного міфу, в якому вирішальна роль при створенні землі відводиться птахові (селезню), що пірнає за нею. Разом з тим, окремий варіант марійського космогонічного переказу включає релікти міфу про створення світу з яйця (як у спорідненій мордовській міфології, праматір-качка зносить яйце, з якого народжуються небожителі Юмо і Йин). Причому, у цьому варіанті птахи беруть участь у видобутку землі з дна первинного океану.
На лоно первинного океану зі свого гніздування - Лудо пижаш (букв.: Качине гніздо - сузір'я Плеяди) прилетіла качка. Звівши два яйця, вона їх висиділа під своїми крилами. З цих яєць народилися два брати-селезня — Юмо та Йин. Потім вони поперемінно, пірнувши під воду, у дзьобі з дна океану дістали землю (або це зробив Йин за велінням Юмо) . З тієї землі, що дістав Юмо, утворилася рівна поверхня. Йин же поперхнувся і разом із землею виплюнув і слину. Тому на землі виникли гори, озера та болота .
Потім Юма почав висікати іскри молотом із небесного каменю (Каван кӱ) — і полетіли сакчі (шукчі). Керемет підглянув за ним у цей час, і, коли Юма заснув, він також почав висікати іскри, і полетіли його власні сакчі - шайтани .
Зберігся міф марі, який розповідає про те, що земля (Мланд) спочатку лежала під водою. Потім земля (Мланд) відокремилася від води (Вӱд) і на обсохлій землі піднялися ялинові ліси (Кожла). У лісах зародилися велетні-онари, а за ними нарешті люди .
Також є варіант, подібний до удмуртського міфу «Гори і доли» . У ньому провідна роль при творенні землі приділяється не воді (Вӱд), а вітру (Мардеж). Так, в антропологічному міфі «Про походження людини» сказано: «…раніше вся земля на воді лежала. Сухої землі не було, казали. Але потім поступово вода загуснула і перетворилася на землю. Після цього здійнявся дуже сильний вітер. Земля, подібно до вітру, почала рухатися. Так на поверхні нашої землі з'явилися річка Лемда, острови та моря. Потроху утворився сухий ґрунт та тверді ділянки землі…» .
Устрій світу
Стовпом всесвіту виступає Кава Шӱдир, або Маска Шӱдир (Полярна зірка, Небесне веретено, Ведмежа зірка)навколо якого розташовуються сузір'я Шордо - Лося (Велика ведмедиця), Йуксо - Лебедя, Лудо пижаш - Качиного гнізда (Плеяди), Пизле вондо - Горобинового куща (Ліри або Оріона), Тул вуй - Смолоскипа (Козерога) та ін. У народній поезії можна виявити такі рядки: Лебідь летить, дивлячись на небесне веретено, Зозуля летить, дивлячись на озеро... Також одним зі стійких образів марійської міфології є образ Каве Менге (Небесного Стовпа). Кава Менге може представлятися також у вигляді вогняного стовпа, залізного, срібного, золотого. У текстах замовлянь трапляється вираз «з центру землі висхідний Срібний Стовп, що сходить». У народній поезії про Кава Менге йдеться: Лебідь, пролітаючи у височині, Відпочиває, сідаючи на Небесний Стовп....
У безпосередній близькості від Небесного Стовпа розташовувалося сузір'я Лося (Великої Ведмедиці) . Зберігся марійський міф, згідно з яким Велика Ведмедиця це лось із дитинчатами та мисливець із собакою. Останні засуджені вічно кружляти по небу через те, що умертвили перших .
В.В.Напольських вважає, що міф про небо, як про кришку чаші, що обертається навколо «небесного цвяха» Полярної зірки (Сампо в «Калевалє»), міф про полювання на небесного лося, широко представлені у всіх уральських народів і народів Сибіру....
Верхній світ (за деякими уявленнями, що складається з семи небес) вважався місцезнаходженням богів, перш за все, творця Юмо (Куго-Юмо), куди ніхто не може потрапити. Юмо знаходиться за «залізним парканом», на золотому престолі, звідки видно всі справи людей. Верховний бог сам зробив гуслі. Граючи на них, сидячи на хмарі, він потім передав їх людям . Поширений образ Кугу Тумо, де знаходиться бог Юмо. Відомий Тумо-віян (Тумо-патир, Дубовий богатир) .
Спочатку слово юмо у фінських мовах означало небо, і в цьому сенсі воно досі вживається в деяких випадках, наприклад, у виразах юмо волгалтла, небо прояснюється; юмо йуклана, небо гримить; юмо пилайте, небо в хмарах; у складних словах - юмынӱдыр, горизонт (букв.: край неба, дочка неба), юмынлулеге, світобудова (букв.: кістяк неба). Пізніше воно почало позначати верховне божество: юмынкӱй жертовник (букв.: камінь Юмо), юмынпундаш небо (букв.: дно Юмо). Вітер - подих Юмо, веселка - його бойовий лук . Переслідуючи злих духів у грозових хмарах, Юмо, пересуваючись по небу в колісниці з вогненними кіньми, кидає каміння і блискавки-стріли. Своєю золотою шапкою Юмо освітлює світ, за допомогою величезного молота вибиває іскри, творячи ангелів .
Пізніше Юмо перетворюється на заможного землероба, що має багате господарство та безліч худоби. Працюючи від зорі до зорі, він вимагає того ж від дочки Юмынӱдыр та сина Юмынэрге. Деякі об'єкти верхнього світу мають безпосереднє відношення до образу верховного божества: юмын шулдыр - крила Юмо; юмын кудо - житло Юмо; юмын тул - вогонь Юмо; юмын кудо пече - огорожа житла Юмо; юмын ушкал - корова (скот) Юмо; юмын сотар — війна Юмо (Північне сяйво), Юмын Енер — річка Юмо (Чумацький шлях), і навіть спускаються через отвір у небі богами ленге — гойдалки .
Своєрідним посередником між землею та небом служить якась гора, де росте високе дерево. Зазвичай сосна чи міфічна «срібна ялина». Цим деревом (або сходами, повитими з сучків ялини) можна піднятися на небо. Також країни богів можна досягти на човні, переправившись за море Holmberg Uno. Die Religion der Tscheremissen. Porvoo, 1926. Русский перевод книги: НРФ МарНИИ. Оп.1. Д. 91. .
Обителью богів, а також світил (Сонця і, можливо, Місяця) спочатку уявлялися верхівки дерев (до того, як ображене небо не піднялося, відійшовши від землі) .
Згідно з деякими уявленнями, боги проживають на краю землі, за завісою у вигляді полога. Поверхня цієї пологи вкрита дірками. Через ці дірки люди бачать зірки, сонце, місяць. На самому небі знаходиться обитель богів з яблуневим садом) . У сім'ю Юмо входять Юмин Ава (мати бога), Мланде Ава (мати землі), Шочин Ава (мати народження), а також Кӱдирчо Юмо (бог грому) та Волгенче Юмо (бог блискавки) .
Нижній світ представлений водним та підземними світами. Як зазначав фінський дослідник релігії марі Х.Хольмберг, у водяних парфумів, представлених образами Йомшо і Вӱд Ави, що жили в найглибших вир, були під водою свої будинок, сім'я, господарство і худобу . Таким чином, утворювався своєрідний паралелізм небесного господарства Юмо.
Шлях у потойбічний світ (часто що складається з кількох «шарів») лежав через високу крижану гору, перебратися крізь яку можна було лише з допомогою ворона . Вхід у потойбічне царство охороняли злі пси або навіть прикутий до скелі жахливий і огидний кудлатий ведмідь. Провалля кишили зміями. Особливо виділявся демонічний Шем Кішке (Чорний змій) .