Ві́ктор Ізраїльович (Ілліч) Кане́вський (3 жовтня 1936, Київ — 25 листопада 2018, Бристоль, Коннектикут, США) — український радянський футболіст та тренер, нападник, чемпіон СРСР 1961 року в складі київського «Динамо», що вперше виграло золоті медалі; кращий бомбадир тієї команди, гравець збірної СРСР. Кане́вський був одним з перших футболістів з України, хто грав за збірну СРСР.

Біографія Віктор Каневський народився у Києві у сім'ї Ізраїля Каневського і Олександри Якубенко незадовго до Другої світової війни.Каневская (Якубенко) Александра Ивановна. memoryon.net Після війни сім'я Каневських жила на вулиці Стрілецькій у келіях Софійського монастиря.ЮБИЛЕЙ КАПИТАНА. jew-observer.com Батько після війни працював в місцевій Академії архітектури (на території того ж монастиря), а мати через нещасний випадок стала інвалідом і не працювала.Виктор КАНЕВСКИЙ. www.rusteam.permian.ru Щоб допомогти батькам, Віктор у свої 16 років влаштувався працювати на заводі «Арсенал», де наносив гравіювання на фотоапарати «Киев» (Кієв, на мові оригіналу). Ще до роботи на «Арсеналі» захоплювався ковзанами та грав за юнацьку збірну Києва по волейболу. Саме товариш по ковзанах, почувши, що відомий тренер Михайло Корсунський проводить набір, запропонував спробувати себе у футболі. Так, Каневський потрапив до футбольної школи, до якої ходив до 17 років. Працюючи на «Арсеналі», Каневський виступав за заводську команду «Машинобудівник», яку тренував Йосип Ліфшиць. Пізніше, Каневський став працювати на заводі «Транссигнал» і пів року не займався ніяким футболом.

У 1953 році Каневський отримав поштівку, що наказувала йому з'явитися до команди майстрів «Динамо». Це було великою несподіванкою для нього. По його спогадах «Динамо» було посередньою комадою у той час, у якій домінували «варяги». «Динамо» тоді вирішило залучити побільше місцевої молоді. Таким чином з'явилися такі особистості як Лобановський, Базилевич, Каневський, Трояновський і інші.

Перший матч зіграв за «Динамо» у 1955 році, коли до Києва завітав московський «Локомотив». На той час «Динамо» вже здобуло свій перший всесоюзний трофей, кубок СРСР, але Ошенков бажав більшого. Гра ж з «Локомотивом» закічилася безгольовою нічиєю, а виступ Каневського розцінювали як незадовільний. Після гри Олег Ошенков відчислив Каневського з команди, і до кінця сезону Віктор грав за місцеву армійську команду. Також були розмови про повне виключення з «Динамо». Але вже з наступного сезону Каневський став постійним гравцем основи. У 1956 році він зіграв за збірну України на Спартакіади народів СРСР, що проходила у Москві. У 1957 році Каневський вперше надів пов'язку капітана команди, хоча той матч команда прогала одноклубникам з Москви 2:3.

У 1958 році Каневського запрошував до ЦСКА сам Всеволод Бобров. А у серпні того ж року Віктор зіграв свій перший матч за радянську збірну. На стадіоні Чехословенської армади Каневський вийшов на 30-й хвилині гри, замінивши москвича Владіміра Аґапова. Команда СРСР тоді перемогла ЧСР з рахунком 2:1.

У 1959 році до «Динамо» повернувся Ошенков, замінивши Віктора Шиловського. Команда розпочала сезон вкрай зле, не маючи жодної перемоги після 8 турів. У липні Ошенкова замінив В'ячеслав Соловйов і перша ж гра під його проводом принесла першу перемогу «Динамо» в сезоні, причому на виїзді проти «Спартака» (Москви). Той сезон для Каневського теж не був дуже вдалим, у якому він забив тільки 2 голи. Вже у наступному сезоні Каневський забив свій перший хет-трик, коли «Динамо» завітало до Алма-Ати (Алмати), де перемогло «Кайрат».

У 1961 році «Динамо» (Київ) вперше стало чемпіоном СРСР, а Каневський з 18 голами поділив четверте місце серед бомбардирів сезону з Алєксєєм Мамикіним. Ця кількість голів стала рекордною для Каневського. У 1962 році Каневський став учасником чемпіонату світу з футболу в Чилі, де зіграв у матчі з Колумбією, у якому збірна СРСР втратила перемогу, зігравши у нічию 4:4.

У наступні пару сезонів Каневський постійно забивав по більш ніж 10 м'ячів за сезон і заробив собі титул «спеціаліста» по кращим воротарям країни. Його страшились як Маслаченко, так і Яшин. У 1964 році «Динамо» стало володарем Кубка СРСР, а Каневський забив у фіналі кубку єдиний і переможний м'яч.

Каневський жалівся, що під час своєї кар'єри гравця страждав від піску у печінці () і десь з 1958 року у міжсезонні лікувався на курортах.

З приходом Віктора Маслова у «Динамо» Каневського почали часто замінювати на Анатолія Пузача і Каневський вирішив піти з команди добровільно. Він вважав, що його доля вже була тоді вирішена зверху. Вже тоді Каневський вирішив закічити кар'єру гравця і невдовзі став головним тренером запорізького «Металурга». Після трьох місяців Юрій Войнов, з яким він грав у «Динамо», запросив його до «Чорноморця». Войнов тоді очолював «Чорноморець», який тільки но вийшов у вищу лігу. Каневський вирішив відновити свою кар'єру гравця і приєднався до одеської команди у другій половині сезону разом з Лобановським і Базилевичем. Але вже через рік вирішив уже остаточно закінчити грати у футбол.

Переходячи на постійну тренерську роботу Каневського попросили змінити по-батькові на більш "милозвучніше" до русского вуха прізвище. До свого виїзду з комуністичного "раю", Віктор Каневський залишався Іллічем.

У 1966 році Каневський очолив «Авангард» (Харків), який у наступному році став вже «Металістом». Металіст тоді грав у 2-й групі Класу «А» (2-й рівень ліг у СРСР). У 1968 році «Металіст» був дуже близький, щоб підвищитися до 1-ї групи, занявши 2-е місце у своїй підгрупі. У 1972 Каневського замінили Віктором Терентьєвим, а Каневський очолив команду другої ліги (3-й рівень ліг у СРСР) Буковину (Чернівці). Але вже через два місяці покинув Буковину і приєднався до В'ячеслава Соловйова, який очолював Пахтакор (Ташкент). У тому сезоні Пахтакор отримав підвищення до вищої ліги, а Каневський отримав титул заслуженого тренера Узбецької РСР, будучі асистентом головного тренера. Валерій Лобановський, призначений на посаду головного тренера «Динамо», запропонував Каневському очолити «Дніпро». Наступні чотири роки Каневський очолював дніпропетровську команду. Потім деякий час тренував юнацьку збірну УРСР і у 1978 році збірна України під його проводом зайняла перше місце на щорічному юнацькому турнірі «Переправа». Він був засмученим, що так і не зміг отримати звання заслуженого тренера Української РСР.

Взимку 1979 Каневського запросили тренувати національну збірну Алжиру і все, здавалося, було оформлено щоб залишити СРСР, але за неділю до вильоту він отримав відмову. Це було останьою краплею і Каневський звернувся до партсекретаря, що хоче виїхати з СРСР назавжди. Його невдовзі викликали на партійне зібрання, на якому виключили з партії і називали ворогом народу. Меньш ніж через два тижні в Каневському відмовили у виїзді з країни. Пізніше один зі секретарів міському партій просив, щоб Каневський забрав свою заяву про виїзд, але Каневський відмовив. У наступні два роки Каневський помічав, що за ним слідкують. Ім'я Каневського було викреслено з усіх довідників і ніби він ніколи не був капітаном команди майстрів «Динамо» і не приймав участі у чемпіоті світу у 1962 році і, навіть, його зображення було вилучено з командної світлини.

Короткий час Каневський був без роботи, а потім працював на будівництві спочатку у Чернігівській області, а потім у Москві. У 1983 році за ініціативи Лобановського в Ірпені була створена своя команда майстрів «Динамо», очолити яку запросили саме Каневського. «Динамо» Ірпінь була дочірною командою київського «Динамо» і виступала у другій всесоюзній лізі. У 1987 році привів сімферопільську «Таврію» до золотих медалей другої ліги і підвищення.

Коли, у часи «перестройки» (реформа перебудови), з'явилася ще одна нагода на виїзд, Каневський знову подав заяву, яку через 4 місяці нарешті задовільнили і 15 листопада 1988 року він емігрував до США. Невдовзі після переїзду його запросили відкрити відділ футболу в одній з спортивних шкіл Нью-Йорка, а меньш ніж через рік Каневський створив свою приватну футбольну школу. У 1991 році приїздив до Києва відмічати 30-річчя з дня першого чемпіонства «Динамо».

Статистика виступів (команди майстрів)

КлубСезонЧемпіонатКубокВсьогоІгриГолиІгриГолиІгриГолиДинамо195510--101956124--1241957135201551958188101981959192--1921960227--227196126181027181962237102471963341420361419642715553220Всього за Динамо1958012520785Чорноморець1965176--176196650--50Всього за Чорноморець226--226Всього2178612522991

Національна збірна

ЗбірнаРікІгриГолиУРСР195610

ЗбірнаРікІгриГолиСРСР1958101959--1960--196120196220

Досягнення Чемпіон СРСР (1961) Володар Кубка СРСР (1964) Віцечемпіон СРСР (1960) Учасник ЧС 1962, 2/0. Бронза Спартакіади народів СРСР (1956) Майстер спорту СРСР (1959) Заслужений Тренер УзбРСР (1972)

Посилання

Примітки

Література

Посилання

Статистика виступів на КЛИСФ Клубна статистика на сайті Української Прем'єр-Ліги На сайті «Сборная России по футболу» Бранець застою — Київські відомості