Мадагаскарські вересові хащі (ідентифікатор WWF: AT1011) — афротропічний екорегіон гірських луків та чагарників, розташований у високогір'ях Мадагаскару.

Географія Екорегіон мадагаскарських вересових хащів охоплює високогір'я чотирьох найвищих гірських масивів острова Мадагаскар — (2876 м), Марожежі (2133 м), Анкаратри (2643 м) та (2658 м). Найпівнічнішим масивом є Царатанана, яка лежить на 14° пн.ш., а найпівденнішим — Андрінгітра, яка лежить на 22° пн.ш.

На низьких висотах вересові хащі екорегіону переходять у мадагаскарські помірно вологі ліси, однак в різних масивах цей перехід відбувається на різній висоті. В гірському масиві Царатанана перехід до гірських склерофільних лісів відбувається на висоті 2500 м над рівнем моря, а в трьох інших масивах вересові хащі починаються на висоті трохи нижче 2000 м над рівнем моря. Невеликі ділянки високогірих вересових хащів також зустрічаються в заповіднику на півночі Мадагаскару та в Національному парку Андохахела на крайньому південному сході острова, на висоті понад 1950 м над рівнем моря.

З геологічної точки зору основу високогір'їв екорегіону складають докембрійські метаморфічні та магматичні породи фундаменту, які деформувалися та підіймалися протягом мільйонів років. Скелі на вершинах гірських масивів вкривають тонкі, бідні на поживні речовини ґрунти.

Клімат У високогір'ях екорегіону спостерігаються значні добові та сезонні коливання температури. На вершині масиву Андрінгітра іноді може випадати сніг, а температура може опускатися до -11 °C. Вдень температура може підійматися до 30 °C. На вологих схилах гірських масивів, спрямованих на схід, середньорічна кількість опадів може перевищувати 2500 мм, але на західних схилах, що лежать у дощовій тіні, опадів випадає значно менше. Висока амплітуда коливання температури та інтенсивне сонячне світло можуть призвести до тимчасового встановлення посушливих умов.

Флора Рослинний покрив екорегіону представлений чагарниковими заростями, основу яких складають вічнозелені деревоподібні чагарники та невисокі дерева, яку утворюють густі, часто непрохідні хащі заввишки до шести метрівWhite, Frank F. (1983). The vegetation of Africa: A descriptive memoir to accompany the Unesco/AETFAT/UNSO vegetation map of Africa. UNESCO, 1983. ISBN 92-3-101955-4. Серед характерних чагарників, поширених у високогір'ях Мадагаскару, слід відзначити різні види (Psiadia spp.), цмину (Helichrysum spp.), (Stenocline spp.), еріки (Erica spp.), (Agarista spp.), чорниці (Vaccinium spp.) і (Phylica spp.), а також інших представників родин Айстрові (Asteraceae), Вересові (Ericaceae), Жостерові (Rhamnaceae) та Маренові (Rubiaceae).

Серед поширених в екорегіоні невисоких дерев, широкі крони яких ледь підіймаються над верхівками чагарників, слід відзначити (Agarista salicifolia), (Ilex mitis), неокуссонію Боєра (Neocussonia bojeri), (Razafimandimbisonia minor), (Dodonaea madagascariensis), (Tambourissa gracilis), носатий ногоплідник (Podocarpus rostratus), (Vitex humbertii), (Faurea forficuliflora) та різні види (Pittosporum spp.) і (Pterophylla spp.).

Також у високогір'ях Мадагаскару зустрічаються деревоподібні однодольні (Dracaena reflexa) та (Pandanus alpestris). В наземному ярусі хащів екорегіону ростуть лишайники, мохи, осоки та трави, зокрема розрив-трава (Impatiens spp.). Гілки кущів та дерев рясно вкриті епіфітними мохами та лишайниками, а також дрібними епіфітними орхідеями. На верхових болотах, у невеликих, вологих, заповнених торфом западинах ростуть специфічні ендемічні рослини, а серед скельних відслонень — сукулентні види алое (Aloe spp.), каланхое (Kalanchoe spp.) та товстонога (Pachypodium spp.).

Флора екорегіону включає велику кількість ендемічних видів. Лише у високогір'ях Андрінгітри зустрічається 150 ендемічних видів судинних рослин, зокрема 25 видів ендемічних орхідей. Ендеміком гірського масиву є пальма . Хоча ендемізм у високогір'ях Мадагаскару дуже високий на видовому рівні, ендемічні види рослин регіону часто належать до широко поширених родів. У багатьох з них найближчі родичі ростуть в Південній Африці та у високогір'ях Східної Африки. Флора екорегіону також містить елементи, які пов'язують її з флорою більш віддалених регіонів. Зокрема, тут зустрічається , яка також росте на Ефіопському нагір'ї, та представники родів Ожина (Rubus spp.), Жовтець (Ranunculus spp.), Журавець (Geranium spp.) і Приворотень (Alchemilla spp.), переважно поширених в помірних широтах.

Наразі на більшій частині екорегіону поширені вторинні луки, які утворилися внаслідок перевипасу худоби та спалювання хащів, і майже повністю замінили первинну чагарникову рослинність. Найпоширенішими травами, що ростуть на вторинних луках Анкаратри, є (Pentameris natalensis), (Pentameris humbertii), (Andropogon trichozygus), (Anthoxanthum madagascariense), (Digitaria ankaratrensis), (Agrostis elliotii), (Merxmuellera macowanii), (Brachypodium perrieri), (Poa madecassa), (Poa ankaratrensis) та (Festuca camusiana).

Фауна До нещодавнього часу фауна високогірних середовищ екорегіону була недостатньо дослідженою. Детальні дослідження регіону, які розпочалися лише у 1990-х роках, показали, що у високогір'ях Мадагаскару видове різноманіття ссавців, птахів, плазунів та амфібій знижується зі збільшенням висоти.

Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити ендемічних (Voalavo gymnocaudus) та низку майже ендемічних дрібних ссавців, зокрема (Monticolomys koopmani), (Eliurus majori), (Oryzorictes tetradactylus), (Hemicentetes nigriceps), (Microgale gracilis), (Microgale gymnorhyncha) та (Microgale monticola), які також зустрічаються у верхньому поясі гірських лісів. Серед майже ендемічних птахів, що зустрічаються в регіоні, слід відзначити короткодзьобого голоброва (Neodrepanis hypoxantha), рудоголову підкіпку (Atelornis crossleyi) та мадагаскарку (Cryptosylvicola randrianasoloi).

В межах екорегіону зустрічається більше десяти видів ендемічних та майже ендемічних плазунів, зокрема Lygodactylus mirabilis, L. arnoulti, L. montanus, , та Zonosaurus ornatus. Серед амфібій екорегіону слід відзначити ендемічну та ще п'ять майже ендемічних видів.

Збереження Високогірні хащі екорегіону вразливі до пожеж, і більша частина їх була перетворена на пасовища для худоби. Деградація вересових хащів та перетворення їх на вторинні луки відбулися відносно нещодавно: ще у 1777 році Анкаратра була вкрита лісом, а до кінця XIX століття хащі Андрінгітри були місцем, де ховалися місцеві жителі та їх отари. Хащі Андрінгітри є найбільш збереженою частиною екорегіону, натомість на Анкаратрі збереглися лише невеликі ділянки вересових хащів, які перебувають поза межами природоохоронних територій.

Оцінка 2017 року показала, що 143 км², або 11 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: Національний парк Марожежі, , Національний парк Андохахела, та .

Примітки

Посилання «Madagascar ericoid thickets». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Madagascar Ericoid Thickets» — One Earth.