Александр Павел Сапіга гербу Лис ( 8 серпня 1672 — 4 січня 1734, Вільно) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, чашник великий литовський (1692), маршалок надвірний (1692—1699) і великий (1699—1703, 1705—1709, 1713—1734) литовський, маршалок Головного трибуналу Великого князівства Литовського (1709).
Життєпис Народився Александр Павел 8 серпня 1672 року. Був наймолодшим сином на той час воєводи полоцького Казімєжа Яна Павла Сапіги і Кристини з Глібовичів. Мав братів і Міхала Францішека, а також сестру Катажину Схоластику.
Навчався спочатку в Браунсберзькій єзуїтській колегії (1683—1684), 1685 року продовжив навчання за кордоном, здебільшого в Парижі. Повернувся до Литви наприкінці 1689 року. 1691 року брав участь у невдалому молдавському поході короля Яна III Собєського.
У першій половині 1692 року Александр Павел отримав посаду чашника великого литовськогоUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 36., а вже 22 серпня був номінований на маршалка надвірного литовськогоUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 78.. Цього ж року він отримав староства вовпінське, ґульбінське та рабштинське. Постійно брав участь у житті двору, перебував поряд із хворим королем до його смерті.
Після зірваного конвокаційного сейму 1696 року 28 вересня вступив до генеральної конфедераціїKonfederacya Generalna Ordinvm Regni & Magni Dvcatus Lithvaniæ Po niedoszłey Konwokacyey głowney Warszawskiey umowiona Roku Pańskiego 1696. dnia 29 Miesiąca Sierpnia, , [b.n.s.]. Під час елекції 1697 року, як і інші Сапіги, підтримував кандидатуру принца де Конті. 5 липня підписав у Варшаві ініційоване його прихильниками оголошення на підтримку вільних виборів, яке скликало шляхту на з'їзд на захист порушених прав Речі ПосполитоїObwieszczenie do poparcia wolney elekcyey roku Pańskiego tysiącznego sześćsetnego dziewięćdziesiątego siodmego. [Inc.:] Actum in castro Ravensi sub interregno feria quinta post festum sanctae Margarethae […] proxima anno Domini millesimo sexcentesimo nonagesimo septimo. [b.n.s].
1698 року визнав за короля Августа II Фрідріха, вже на початку року перебував у його оточенні у Варшаві. 14 липня був номінований королем на маршалка великого литовського. Зважаючи на те, що це призначення багатьма ставилося під сумнів, 27 серпня 1699 року король підтвердив своє призначенняUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 74..
1700 року Александр Павел взяв участь у битві під Олькениками, під час якої разом із батьком і дядьком на ранніх етапах залишили поле битви, бачачи перевагу сконфедерованої шляхти. Пізніше він мав конфлікт з королем, який врешті-решт закінчився підписанням маршалком 6 березня 1702 року так званого «маніфесту Сапігів проти републікантів» і переходом до обозу Карла XII. На Люблінському сеймі 1703 року за зраду був позбавлений уряду маршалкаSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 95..
Влітку 1705 року як делегат від Литви підписав акт конфедерації варшавської, визнав королем підтримуваного шведами Станіслава Лещинського. Лещинський поновив Сапігу на посаді маршалка великого литовського, останній раз він вживав цей титул 1709 року. Сапіга переважно супроводжував короля, виконував різноманітні його доручення, зокрема декілька років провів з ним за кордоном. 1708 року повернувся до Литви разом із Лещинським. 25 травня цього року отримав від батька в цесію староство борцянськеSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 96., а в червні — староства лятовицьке, єзерищанське та пунське. 1709 року був також обраний у Вільні депутатом Головного трибуналу Великого князівства Литовського, на якому потім був обраний маршалкомHerbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 1, Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1839—1846, s. 385..
Після відновлення влади Августа II, Сапіга спочатку перебував у Королівській Пруссії, побоюючись опонентів. Імовірно, був поновлений у честі та правах 1710 року. 10 квітня 1713 року втретє отримав посаду маршалка великого литовського, залишався на ній до кінця життяUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 75.. На початку 1714 року офіційно попросив вибачення в короля у Варшаві. 1715 року отримав Орден Білого Орла. Тоді ж батько передав йому в цесію рокантиське, лавариське й анікштанське староства. Подальша політична діяльність Александра Павла полягала переважно в захисті залишків маєтностей і впливу, втрачених родиною Сапігів після битви під Олькениками.
Останні 3 роки перед смертю Александр Павел Сапіга важко хворів після перенесеного апоплексичного удару. Востаннє він виступає в урядових документах 1731 року. Від 1732 року був частково паралізований. Помер 4 січня 1734 року в палаці Сапігів на Антоколі у Вільні, похований у Костелі Господа Ісуса при Тринітарському кляшторі, у фундації якого свого часу брав участьSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 104..
Маєтності Ще після одруження Александр Павел Сапіга отримав від батька Іказнь, Друю та СапєжинSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 94.. Володів також Освеєю, Шкудами, Кретингою, Шарковщиною й Іллею. Однак усі ці маєтки, особливо в першій чверті XVIII століття, були або заставленими, або обкладені боргами. Після смерті батька Александр Павел разом із братом Єжи Станіславом 4 січня 1721 року розподілили спадщину, внаслідок чого перший отримав материнські Дубровно, Заславль, Ів'є, Слушчинський палац у Гродно. Брати відмовилися від спадщини батька, щоб розрахуватися з його боргами.
Сім'я 20 квітня 1691 року одружився з удовою по Станіславу Казімєжу Радзивіллу, маркізою Марі Крістін Катрін де Бетюн, донькою французького посла , племінницею королеви Марії Казимири. Мали четверо дітей:
Людвіка Марія (1695—1766) — дружина 1) 1711 — старости опочненського та рабштинського Александра Домініка Вєлопольського ( 1725); 2) 1726 — в майбутньому підстолія великого литовського та воєводи белзького Антонія Міхала Потоцького. Казимир Леон (Лев) Кароль (1697—1738) — воєвода берестейський, генерал литовської артилерії. (1708—1754) — єпископ-коад'ютор віленський, референдар великий литовський. Міхал Антоній (1711—1760) — ловчий великий литовський, воєвода підляський, підканцлер литовський; перекладач трагедій і поет.
Ще декілька їхніх дітей померли в дитинстві.
Його сучасники вважали Александра Павла Сапігу батьком підканцлера литовського Міхала Фридерика Чарторийського через його відомий роман із матір'ю .
Примітки
Джерела Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 94-106. Гісторыя Сапегаў: жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мн.: Віктар Хурсік, 2017. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6. Грыцкевіч А. Сапегі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 549. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т.: Т. 6., Кн. 1: Пузыны — Усая / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн. : БелЭн, 2001. — ISBN 985-11-0214-8. — С. 226.
Посилання