Джуліан Норвічська (; бл. 1343 – після 1416), також відома як Юліана з Норвіча, Леді Джуліан, Дама Джуліан або Мати Джуліан — англійська анахоретка Середньовіччя. Її твори, тепер відомі як «Одкровення божественної любові», є найпершими збереженими англомовними творами жінки, хоча можливо, що деякі анонімні твори могли бути авторами жінок. Це також єдині збережені англомовні твори анахоретки.
Джуліан жила в англійському місті Норвіч, важливому центрі торгівлі, який також мав яскраве релігійне життя. За час її життя місто зазнало руйнівних наслідків Чорної смерті років, селянського повстання (яке охопило значні частини Англії в 1381 році) та придушення лоллардів. У 1373 році, у віці 30 років і настільки тяжко хвора, що їй здавалося, що вона лежить на смертному одрі, Джуліан отримав серію видінь або показів про Страсті Христові. Вона одужала від хвороби та написала дві версії свого досвіду, першу з яких було завершено незабаром після її одужання — набагато довший варіант, сьогодні відомий як «Довгий текст», був написаний багато років потому.
Джуліан жила в постійному усамітненні як відлюдниця у своїй келії, яка була прибудована до церкви св. Юліана в Норвічі. Відомо чотири заповіти, в яких певні суми були заповідані норвізькій ігумені на ім'я Джуліан, а також існує розповідь відомої містички Марджері Кемпе, яка свідчить про те, що ігуменя давала Кемпе поради.
Подробиці про сім'ю, освіту та життя Джуліан до того, як вона стала відлюдницею, невідомі; неясно, чи її справді звали Джуліан. Віддаючи перевагу писати анонімно і шукаючи ізоляції від світу, вона, проте, була впливовою ще за життя. Хоча її твори дбайливо зберігалися, Реформація не дозволила опублікувати їх у друкованому вигляді. Вперше «Довгий текст» був опублікований у 1670 році бенедиктинським монахом Серенусом де Крессі, перевиданий Джорджем Гарґрівзом Паркером у 1843 році, а в 1864 році вийшов у світ у модернізованій версії. Праці Джуліан вийшли з невідомості в 1901 році, коли рукопис, що зберігався в Британському музеї, був переписаний і опублікований з примітками Ґрейс Воррек; з того часу було зроблено багато перекладів. Сьогодні Джуліан вважається важливою християнською містикинею і богословинею.
Фон
Англійське місто Норвіч, де Джуліан, ймовірно, прожила все своє життя, протягом XIII та XIV столітьбуло другим за значенням після Лондона і було центром основного регіону країни для сільського господарства та торгівлі. За її життя Норвіча досягла Чорна смерть; хвороба, можливо, вбила більше половини населення міста та поверталася в наступних спалахах аж до 1387 року. Джуліан була жива під час селянського повстання 1381 року, коли місто було переповнене силами повстанців під проводом Джефрі Літстера. Генрі ле Деспенсер, єпископ Норвіча, стратив Літстера після того, як в битві при Північному Волшемі селянська армія зазнала поразки. Деспенсер ревно виступав проти лоллардів, які виступали за реформу церкви, і деяких з них спалили на вогнищі в Лоллардській ямі, неподалік від міста.
Тогочасний Норвіч, мабуть, був одним із найбільш релігійних міст Європи, з його собором, монастирями, церквами та камерами самітників, які домінували як у ландшафті, так і в житті його громадян. На східній стороні міста був соборний пріорат (заснований у 1096 році), бенедиктинська лікарня Святого Павла, монастир кармелітів, лікарня Святого Джайлза та монастир Грейфраєрів. На південь прямо за міськими стінами розташовувався монастир у Керров, бенедиктинський фонд. Його дохід був в основному отриманий від «життя», отриманого від оренди його активів, які включали церкви Норвіча Сент-Джуліан, Усіх Святих Тімберхілл, Сент-Едвард Конісфорд і Сент-Катрін Ньюгейт, усі тепер втрачені, крім Сент-Джуліана. Церкви з келіями-анахоретами підвищували репутацію монастиря, оскільки приваблювали пожертви з усього суспільства.
Життєпис
Джерела про життя Джуліан Про життя Джуліан відомо небагато. Кілька скупих коментарів, які вона залишила про себе, містяться в її творах, пізніше опублікованих у книзі, широко відомій під назвою «Об'явлення Божественної Любові», яка вперше була використана в 1670 році. Найдавніша збережена копія рукопису Джуліан, зроблена писарем у 1470-х роках, визнає її авторкою твору.
Найдавніші відомі згадки про Джуліан походять із чотирьох заповітів, у яких вона описується як анахоретка. Усі заповіти були складені особами, які жили в Норвічі. Роджер Рід, відлюдниця церкви Святого Михайла Кослані в Норвічі, чий заповіт від 20 березня 1394 року є найдавнішою згадкою про існування Джуліан, з заповів 12 шилінгів «анакориті Джуліані». Томас Едмунд, священик церкви Чантрі з Ейлшема, у своєму заповіті від 19 травня 1404 року вказав, що 12 пенні має бути передано «Джуліані, відлюдниці церкви Святого Юліана в Конісфорді», а 8 пенні — «Сарі, що живе з нею». Джон Пламптон з Норвіча у своєму заповіті від 24 листопада 1415 року відписав 40 пенні «відлюдниці церкви Святого Джуліана в Конісфорді і по шилінгу її служниці і колишній служниці Алісі». Четвертою особою, яка згадала Джуліан, була Ізабелла, графиня Саффолк (друга дружина Вільяма де Уффорда, 2-го графа Саффолка), яка у своєму заповіті від 26 вересня 1416 року заповіла 20 шилінгів «Джуліан, відлюдниці з Норвіча». Оскільки заповіт неназваному анкориту в церкві Святого Джуліана був зроблений у 1429 році, існує ймовірність, що на той час Джуліан була жива.
Джуліан була відома як духовний авторитет у своїй громаді, де вона також служила радницею. Приблизно в 1414 році, коли їй було вже за сімдесят, її відвідала англійська містичка Марджері Кемпе. У «Книзі Марджері Кемпе», яка, можливо, є першою автобіографією, написаною англійською мовою, згадується, що вона поїхала до Норвіча, щоб отримати духовну пораду від Джуліан, кажучи, що вона була «наказана Господом» піти до «Пані Джуліан… бо відлюдниця була експерткою у „божественних одкровеннях“ і могла дати добру пораду». Кемпе ніколи не називала Джуліана авторкою, хоча вона була знайома з творами інших духовних письменників і згадувала їх.
Видіння У «Одкровеннях божественної любові» Джуліан писала, що вона серйозно захворіла у віці 30 років. Вона могла бути відлюдницею, коли захворіла, хоча можливо, що вона була мирянкою, яка жила вдома, оскільки її відвідувала мати та інші люди, а правила клаузуру для відлюдниці зазвичай не дозволяли стороннім особам мати такий доступ. 8У травні 1373 року кюре звершив з нею останні церковні обряди в очікуванні її смерті. Коли він тримав розп'яття над ногами її ліжка, вона почала втрачати зір і відчувала фізичне оніміння, але, дивлячись на розп'яття, вона побачила, як постать Ісуса почала кровоточити. Протягом наступних кількох годин вона мала серію з 15 видінь Ісуса і 16 наступної ночі.
13 травня Джуліан повністю одужала від хвороби; існує загальна згода, що вона написала про свої прояви невдовзі після того, як їх пережила. Її оригінальний рукопис більше не існує, але збереглася копія, відома зараз як «Короткий текст». Десятиліттями пізніше, можливо, на початку 1390-х років, вона почала теологічне дослідження значення своїх видінь і створила твір, відомий зараз як «Довгий текст». Ця друга робота, перш ніж була завершена, здається, пройшла багато переглядів можливо у 1410-х або 1420-х роках. Одкровення Джуліан, здається, є першим важливим прикладом бачення англійки за 200 років, на відміну від континенту, де «золотий вік жіночого містицизму» припав на XIII—XIV століття.
Особисте життя
Нечисленні автобіографічні подробиці, які Джуліан включила до «Короткого тексту», в тому числі її стать, були замовчувані, коли вона писала довший текст пізніше в житті. Історики навіть не впевнені щодо її справжнього імені. Зазвичай вважається, що воно походить від назви церкви в Норвічі, до якої була прилаштована її келія, але Джуліан також використовувалося як дівоче ім'я в Середньовіччі, і тому могло бути її християнським ім'ям.
Записи Джуліан вказують, що вона народилася в 1343 або наприкінці 1342 року і померла після 1416 року. Коли Чорна Смерть прибула до Норвіча, їй було шість років. Існує припущення, що дівчиною її навчали бенедиктинські черниці абатства Керроу, оскільки в її дитинстві там існувала школа для дівчат. Проте, письмових доказів того, що вона колись була черницею в Керроу, немає.
За словами кількох коментаторів, у тому числі Санти Бхаттачарджі в «Оксфордському словнику національної біографії», обговорення Джуліан материнської природи Бога свідчить про те, що вона знала про материнство з власного досвіду виховання дітей. Оскільки в XIV столітті лютували епідемії чуми, припускають, що Юліан могла через це втратити власну сім'ю. Ставши відлюдницею, вона перебувала б на карантині подалі від решти населення Норвіча. Проте ніщо в творах Джуліан не містить жодних вказівок на чуму, релігійні конфлікти чи громадянські повстання, які відбувалися в місті за її життя. Кеннет Ліч і сестра Бенедикта Ворд, спільні авторки «Переглянутої Джуліан» (1988), дійшли висновку, що вона була молодою овдовілою матір'ю і ніколи не була черницею. Свою думку вони ґрунтували на браку згадок про її життєві заняття і відсутності доказів, які б пов'язували її з абатством Керроу, яке вшанувало б її і поховало на своїй території, якби вона була тісно пов'язана з монастирем.
Життя відлюдниці
Джуліан була відлюдницею принаймні з 1390-х років. Живучи у своїй келії, вона відігравала б важливу роль у своїй громаді, присвятивши себе життю молитви, щоб доповнити священнослужительок у їх основній функції захисниць душ. Її усамітнене життя почалося б після завершення обтяжливого процесу відбору. Важлива церковна церемонія мала відбутися в церкві Св. Юліана в присутності єпископа. Під час церемонії для Юліан співали б псалми з «Служби Божої для мертвих» (наче це був її похорон), і в якийсь момент її відвели б до дверей її камери і вивели в кімнату за ними. Після цього двері запечатали, і вона залишилася б у своїй камері до кінця життя.
Коли Джуліан почала усамітнене життя, їй довелося б дотримуватися строгих правил, встановлених для відлюдниць. Збереглося два важливих джерела інформації про життя таких жінок. De institutione inclusarum був написаний латинською мовою Ельредом з Ріво приблизно в 1162 році, а Ancrene Riwle — середньоанглійською мовою приблизно в 1200 році. Спочатку зроблений для трьох сестер, Ancrene Riwle з часом став посібником для всіх жінок-відлюдниць. Свою колишню популярність твір відновив під час містичного руху XIV століття. Можливо, вона була доступна Джуліан для читання та ознайомлення з нею — це була книга, написана мовою, яку вона могла читати. У книзі говорилося, що відлюдниці повинні жити в обмеженій ізоляції, у злиднях і під обітницею цнотливості. Популярний образ Джуліан, який живе зі своїм котом для компанії, походить від правил, викладених у Ancrene Riwle.
Як відлюдниця, яка живе в самому серці міського середовища, Джуліан не була б повністю усамітненою. Вона б користувалася фінансовою підтримкою більш заможних членів місцевої громади, а також загальною любов'ю населення. Вона, в свою чергу, молилася б і давала поради відвідувачам, служачи прикладом побожної святості Відповідно до одного з видань «Кембриджської історії середньовіччя», цілком можливо, що вона познайомилася з англійським містиком Волтером Гілтоном, який помер, коли Джуліан було за п'ятдесят, і який, можливо, трохи вплинув на її твори.
Одкровення Божественної Любові
Як «Довгий текст», так і «Короткий текст» «Об'явлень Божественної любові» Джуліан містять опис кожного з її об'явлень. Її праці є унікальними, оскільки вони є найбільш ранніми зі збережених англомовних творів, написаних жінкою, хоча не виключено, що деякі анонімні твори могли мати авторок-жінок. Вони також є єдиними вцілілими творами англійської відлюдниці. «Довгий текст» складається з 86 розділів і приблизно 63 500 слів і приблизно в шість разів довший за «Короткий текст».